– Давай подивимося на це з іншого боку, – сказав він, запхавши пару ножів за пояс. Слабке світло, що проникало через вітражі, забарвило його обличчя кольоровими квадратами. – Мій батько вірив у Бога праведного. Його девізом було: «Deus volt» – «Бо так хоче Бог». Це був девіз хрестоносців, і вони йшли на битви, і їх вбивали, як і мого батька. І коли я побачив, що він лежить мертвий у калюжі власної крові, я не перестав вірити в Бога. Я просто перестав вірити, що Богу небайдуже. Знаєш, Клері, можливо, Бог існує, а може, й ні, але я не думаю, що це має якесь значення. Хай там як, ми – самі по собі.
Повертаючись із центру, вони були єдиними пасажирами у вагоні. Клері сиділа мовчки, думаючи про Саймона. Час від часу Джейс поглядав на неї, наче збирався щось сказати, але знову невластиво для нього мовчав.
Коли вони вийшли з метро на вулицю, там було безлюдно. Густе повітря мало присмак металу. Невеличкі магазинчики, пральні та банківські філіали ще ховалися за сталевими гофрованими дверима. Після годинного блукання вони нарешті знайшли готель у провулку, поруч зі Сто Шістнадцятою. Підлітки вже двічі проходили повз нього, думаючи, що це просто ще один покинутий будинок, перш ніж Клері побачила вивіску. Вона зісковзнула з цвяха й теліпалася на вітрі, захована за карлуватим деревом. Колись там був напис «Готель Дюмон», але хтось зафарбував «н» та замінив його на «р».
– Готель «Дюмор», – прочитав Джейс, коли Клері вказала на нього. – Мило.
Клері вивчала французьку лише два роки, але зрозуміла жарт.
– «Du mort» перекладається як «готель Смерті», – сказала вона.
Джейс кивнув. Він насторожився, мов кішка, що зачула мишей за диваном.
– Це не схоже на готель, – сказала Клері. – Вікна всі забиті, двері замуровані… Ой, – закінчила вона, уловивши його погляд. – Справді. Вампіри. Але як вони потрапляють всередину?
– Вони залітають, – сказав Джейс і вказав на верхні поверхи будівлі. Колись, очевидно, то був вишуканий і розкішний готель. Кам’яний фасад був елегантно оформлений різьбленими вигадливими візерунками та геральдичними ліліями, темними та знищеними багаторічним впливом забрудненого повітря й кислотних дощів.
– Ми ж не літаємо, – Клері відчула необхідність зауважити це.
– Так, – погодився Джейс. – Ми не літаємо. Ми йдемо напролом. – Він рушив через дорогу в напрямку до готелю.
– Літати – звучить класніше, – сказала Клері, намагаючись встигнути за ним.
– Зараз усе звучить класніше.
Дівчина задумалася, що насправді він мав на увазі. Джейс був збуджений, увесь в очікуванні полювання, він зовсім не здавався таким нещасним, як стверджував. Він убив більше демонів, ніж інші його ровесники. Якщо неохоче йти в бій, багато демонів не знищиш.
Порив гарячого вітру затрусив листям на карлуватих деревах біля готелю і курявою поніс сміття з риштаків та тротуару над потрісканою вуличкою. Район був на диво безлюдний, хоча зазвичай на вулицях Мангеттена завжди є перехожі, навіть о четвертій ранку. Кілька ліхтарів, що стояли вздовж тротуару, не працювали, крім одного, найближчого до готелю, що кидав тьмяне жовте світло на потріскану стежину, яка вела до замурованих вхідних дверей.
– Тримайся подалі від світла, – сказав Джейс, тягнучи її за рукав. – Вони можуть спостерігати з вікон. І не дивися вгору, – додав він, але було занадто пізно. Клері вже поглянула на розбиті вікна верхніх поверхів. На мить їй здалося, що вона побачила якийсь рух за одним з вікон, щось забіліло, можливо, лице чи рука, що поправила важку штору.
– Давай, – Джейс потягнув її за собою, щоб злитися з тінями ближче до стін готелю. Вона відчула в тілі нервозність, яка лише наростала. По спині пройшов мороз, у вухах гупало. Десь далеко чувся слабкий гул віддалених машин, а єдиним чітким звуком був скрип її власного взуття по асфальту, встеленому сміттям. Клері шкодувала, що не вміє ходити безшумно, як Мисливці за тінями. Можливо, колись вона попросить Джейса дати їй кілька уроків.
Вони обійшли готель, натрапивши на вузьку доріжку, що колись була службовим заїздом, а зараз захлиналася від сміття: запліснявілі картонні коробки, порожні скляні пляшки, подрібнена пластмаса і щось, що Клері спершу прийняла за зубочистки, але ближче це виглядало як…