– Нічого, – сказав він. – Це ще не ситуація, гаразд? Я притримую це слово для тих випадків, коли все стає справді погано.
– Справді погано? Тобто, це ще не погано? А чого ти чекаєш, ядерної…
Раптом вона заверещала. Не побоявшись світла, Лілі кинулася на Джейса і, оголивши зуби, пронизливо загарчала. Джейс схопив друге лезо з-за пояса і жбурнув його в повітря. Лілі з виском впала навзнак, на руці виднівся довгий поріз. Коли вона підвелася, інші вампіри оточили її. «Їх так багато, – подумала Клері, – так багато».
Вона намацала кинджал і зімкнула пальці на його руків’ї. Воно здавалося холодним і чужим у її руці. Клері не знала, як використовувати цю зброю. Дівчина ніколи не вдарила когось, не кажучи вже про те, щоб зарізати. Вона навіть пропустила урок самозахисту в той день, коли їх учили, як захиститися від грабіжників і ґвалтівників звичайними предметами, наприклад ключами від машини чи олівцем. Клері витягнула ножа і підняла його тремтячою рукою.
Вікна вибухнули зливою розбитого скла. Вона почула свій крик, побачила, як вампіри, що були від них на відстані витягнутої руки, здивовано розвернулися. Подив на їхніх обличчях змішався з жахом. Через розбиті вікна ринули десятки лискучих чотириногих силуетів. З їхньої шерсті, що мінилася в місячному світлі, сипалися друзки скла. Їхні очі горіли блакитним вогнем, а з горла виривалося низьке гарчання, схоже на гуркіт водоспаду.
Вовки.
– А це, – сказав Джейс, – ситуація.
Розділ 15
У глухому куті
Вовки низько підкрадалися і гарчали, а приголомшені вампіри задкували. Тільки Рафаель тримався. Він усе ще притискав поранену руку до заляпаної кров’ю та брудом сорочки. «Los Niños de la Luna», – прошипів він. Навіть Клері, котра майже не знала іспанської, зрозуміла, що він сказав. «Діти Місяця, перевертні».
– Я думала, вони ненавидять одні одних, – прошепотіла вона. – Вампіри та перевертні.
– Так і є. Вони ніколи не приходять в лігво один до одного. Ніколи. Угода це забороняє, – Джеймс був майже обурений. – Мабуть, щось сталося. І це погано. Дуже погано.
– Невже може стати ще гірше?
– Так, – мовив Джейс, – ми опинилися посеред війни.
– Як ви смієте з’являтися в нашому домі? – репетував Рафаель. Його обличчя налилося кров’ю і побуряковіло.
Найбільший з вовків, плямистий сірий монстр із зубами, як в акули, придушено пирхнув. Коли він почав рухатися вперед, крок за кроком, то, здавалося, наче то насувалася хвиля, що постійно мінялася і піднімалась. Тепер перед ними стояв високий мускулистий чоловік із довгим волоссям, що висіло, мов сіре мотуззя. На ньому були джинси та товста шкірянка, в його худому, обвітреному обличчі ввижалося щось вовче.
– Ми не хочемо кровопролиття, – промовив він. – Ми прийшли за дівчиною.
Рафаель був розлюченим і враженим одночасно.
– За ким?
– За людською дівчиною, – перевертень вказав на Клері.
Вона була надто приголомшена, аби рухатися. Саймон, що зіщулився в її руках, завмер. За спиною Джейс пробурмотів щось таке, що однозначно було блюзнірством:
– Ти не казала мені, що знайома з перевертнями. – Вона вчула невеликий підступ в його спокійному тоні. Хлопець був здивований, як і вона.
– Я і не знайома, – відповіла Клері.
– Це погано.
– Ти казав це раніше.
– Не завадило б повторити.
– Не варто, – Клері відсахнулася від нього. – Джейсе! Вони всі дивляться на мене.
Кожне обличчя було повернене до дівчини, всі завмерли від здивування. Очі Рафаеля звузилися. Він повільно повернувся до перевертнів.
– Ми не можемо віддати її. Вона незаконно проникла на нашу територію, тому вона наша.
Перевертень розсміявся.
– Який я радий, що ти це сказав, – мовив він і кинувся вперед. У повітрі його тіло завертілося, і він знову став вовком з наїжаченою шерстю та розкритими щелепами, готовим розірвати всіх і кожного. Вовк ударив Рафаеля в груди, і обидва клубком покотилися по землі. З лютими криками вампіри накинулися на перевертнів, що чекали їх у центрі бальної зали.
Ще ніколи Клері не чула такого сильного галасу. Якби картини пекла Босха супроводжувалися саундтреком, він би звучав саме так.
Джейс присвиснув: