– Тримайся за мене! – кричав Джейс, а мотоцикл смикнувся і заглох просто під ними. – Тримайся за мене, Клері, і не відпускай.
Мотоцикл гепнувся вниз і врізався переднім колесом в асфальт. Він завалився на бік і, підстрибуючи на нерівностях, покотився парковкою. Голову Клері кидало з боку в бік так сильно, що, здавалося, вона от-от відпаде. Сильно запахло паленою гумою. Поступово рух мотоцикла сповільнився. І тут вони врізалися в бетонну огорожу: від удару мотоцикл підкинуло вгору, пальці Клері розтиснулися, і вона відпустила ремінь Джейса. Дівчина ледь встигла скрутитися, наче м’яч, намагаючись не розчавити Саймона, коли вони падали.
Клері сильно забилася, її рука нестерпно боліла. Щось хлюпнуло їй в обличчя, і вона закашлялася. Дівчина схопилася за кишеню. Та була порожня. Вона спробувала покликати Саймона, та їй забракло повітря. Її обличчя було вологим, щось текло за комір.
Це кров? Клері насилу розплющила очі. Здавалося, її обличчя перетворилося на один великий синець, руки жахливо боліли та пекли. Вона перевернулася на бік і зауважила, що лежить у брудній калюжі. Настав світанок, дівчина бачила, як рештки мотоцикла швидко стали купою попелу, лишень сонячне проміння торкнулося їх.
Джейс насилу встав і побіг до Клері, та на півдорозі зупинився. У нього була роздерта футболка, на лівій руці виднівся довгий кривавий поріз. Його спітніле обличчя було замащене кров’ю та брудом. Раптом він побілів як полотно. Клері здивувалася: невже поряд з нею в калюжі крові лежить її відірвана нога.
Дівчина спробувала піднятися, коли їй на плече лягла чиясь рука.
– Клері?
– Саймон!
Сидячи навпочіпки біля неї, він здивовано кліпав, неначе сам у це не вірив. Одяг Саймона порвався і був заплямлений, а ще він загубив окуляри. Але більше він, здається, не постраждав. Без окулярів Саймон виглядав молодшим, беззахисним і трохи приголомшеним.
Він простягнув руку до її обличчя, проте відсахнувся.
– Ай! – скрикнула Клері.
– Ти в порядку? Чудово виглядаєш! – зробив комплімент Саймон, підсміюючись. – Ніколи не бачив такої краси…
– Це тому, що ти без окулярів, – мляво відгукнулася Клері.
Однак дотепної відповіді на свою репліку вона так і не почула. Замість цього Саймон міцно обійняв її. Від нього пахло кров’ю, потом і брудом, а його серце шалено калатало. Він боляче стиснув її, але Клері відчула величезне полегшення від того, що він живий і з ним усе гаразд.
– Клері… – вимовив він хрипко. – Я думав… я думав, ти…
– Що я покину тебе? Ніколи в світі!
Клері теж обняла Саймона. Він був таким рідним, починаючи від запраної футболки і закінчуючи гострими ключицями, які впиралися їй в підборіддя! Саймон знову вимовив її ім’я, і Клері ласкаво погладила його по спині. Випадково підвівши очі, вона помітила, що Джейс відвернувся, неначе сонце засліпило йому очі.
Розділ 16
Падіння ангелів
Годж лютував. Він стояв у вестибюлі, позаду визирали Ізабель та Алек. Коли Клері з Саймоном і Джейсом, вимащені кров’ю і брудом, завалилися до Інституту, він негайно прочитав їм лекцію, якою пишалася б мама Клері. Годж не забув нагадати, що вони збрехали йому про свій похід, і наголосив, що ніколи більше не довірятиме Джейсові. Потім було ще кілька барвистих фраз про порушення закону, виключення з Конклаву та про зганьблення славного і древнього роду Вейлендів. На завершення Годж зміряв Джейса крижаним поглядом.
– Своєю впертістю ти наразив людей на небезпеку! І не смій після цього знизувати плечима!
– Ну, воно само так вийшло, – виправдовувався Джейс. – І я не знизую плечем – воно в мене вибите.
– На жаль, фізичним болем тебе не налякаєш, – розгнівався Годж. – Наступні кілька днів ти проведеш у лазареті, а Ізабель з Алеком задовільнятимуть усі твої прохання. Тобі це точно сподобається!
Виявилося, що Годж майже мав рацію: Джейса з Саймоном справді відправили в лазарет, однак, коли Клері, привівши себе до ладу, провідала їх за кілька годин, там метушилася лише Ізабель. Годжу вдалося вилікувати розпухлу руку Клері, а за двадцять хвилин у душі вона майже змила з себе сліди приземлення на асфальт. Та біль не минув.