Алек, похмурий як хмара, сидів на підвіконні, і коли Клері увійшла, він розчаровано простогнав:
– А-а-а… це ти.
Дівчина проігнорувала його.
– Годж зараз прийде. Він дуже сподівається, що до його приходу у вас іще жеврітиме життя, – звернулася вона до Саймона і Джейса. – Чи щось таке.
– Краще б йому поквапитися, – огризнувся Джейс. У брудному одязі він сидів на ліжку, відкинувшись на білосніжні подушки.
– Що? Болить? – запитала Клері.
– Ні, у мене високий больовий поріг. Та не в цьому справа. Просто мені тут нудно. – Джейс покосився на неї. – До речі, ти пам’ятаєш, що обіцяла в готелі? Якщо ми виживемо, одягнешся медсестрою і будеш терти мені спину у ванній!
– Думаю, ти чогось не дочув. Це тобі Саймон обіцяв, – відказала Клері.
Джейс мимоволі подивився на Саймона – той широко усміхався.
– Щойно я оклигаю, любий!
– Все-таки слід було тебе залишити пацюком, – пробурмотів Джейс.
Клері розреготалася і підійшла до Саймона, якому однозначно не подобалося лежати під ковдрами та ще й на купі подушок. Вона сіла на край його ліжка.
– Ти як?
– Наче мені зробили масаж терткою для сиру. – Кривлячись від болю, Саймон зігнув коліна. – Я зламав кістку в ступні. Вона так розпухла, що Ізабель довелося навіть зрізати взуття.
– Я дуже рада, що вона про тебе піклується. – У голосі Клері вчувся легенький сарказм.
Не зводячи очей з Клері, Саймон нахилився вперед:
– Нам треба поговорити.
Дівчина погодилась з якоюсь неохотою:
– Я буду в себе. Після того як Годж тебе підлікує, приходь.
– Гаразд.
На подив Клері, Саймон поцілував її в щоку. Це був швидкий поцілунок, він просто злегка торкнувся губами щоки. Проте вона відчула, що червоніє. Можливо, тому, що всі на них витріщалися.
У коридорі дівчина спантеличено доторкнулася до щоки. Цей поцілунок, звичайно, нічого не означав, але це не було схоже на Саймона. Може, він намагався змусити Ізабель ревнувати?
«Чоловіки вміють загнати в глухий кут!» – подумала Клері. От Джейс навіщось удає із себе пораненого принца. На щастя, вона пішла до того, коли він почав скаржитися на цупкі простирадла.
– Клері! – Коридором до неї поспішав Алек. Очевидно, він намагався її наздогнати. – Є розмова.
Клері здивовано запитала:
– Про що?
Алек завагався. З темно-синіми очима на тлі блідої шкіри він виглядав таким же вражаючим, як і сестра, однак, на відміну від Ізабель, він ніби навмисне намагався зіпсувати свою зовнішність: поношені светри, стрижка, яку, здавалася, він робив сам собі, причому в темряві. Здавалося, Алеку незатишно у власному тілі.
– Думаю, тобі краще піти! Їдь додому! – процідив він.
Клері знала, що Алек її недолюблює, і все-таки його слова прозвучали, як ляпас.
– Алеку, востаннє, коли я була вдома, там кишіло Зреченими і равенерами. З купою зубів. Ти не уявляєш, як я скучила за домом, але…
– Ну, в тебе ж є родичі? – він був у відчаї.
– Ні. До того ж Годж просив мене залишитися.
– Не може бути! Після всього, що ти накоїла…
– І що я накоїла?
Алек нервово ковтнув:
– Ти ледь не вбила Джейса!
– Я що? Про що ти говориш?
– Побігла рятувати свого друга! Ти хоч уявляєш, на яку небезпеку ти його наражала? Та ти знаєш…
– Його… Ти про Джейса? – обірвала його Клері. – До твого відома, це була саме його ідея. Це Джейс спитав Магнуса, де вампірське лігво. Він пішов до церкви за зброєю. Зі мною чи без мене, Джейс однаково туди б пішов.
– Хіба ти не розумієш! Ти не знаєш його так, як я. Джейс упевнений, що він повинен рятувати світ. Він з радістю віддасть своє життя, але це не означає, що його треба заохочувати.
– Я не розумію, – промовила Клері. – Джейс – нефілім. Це ваша робота – рятувати людей, убивати демонів, ризикувати власним життям. Чим минула ніч була особлива?
Алек спаленів:
– Тим, що Джейс не взяв мене! Я завжди поруч, прикриваю його, підстраховую, зі мною він у безпеці. Але ти!.. Ти баласт! Ти приземлена! – Алек виплюнув останнє слово, ніби то була жахлива лайка.
– Ні, – відповіла Клері. – Я не приземлена. Я теж нефілім, як і ти.
Алек скривився.
– Може, й так. Але без навчання, без досвіду користі від тебе нема ніякої. Мама виростила тебе в приземленому світі. То там і живи, а не тут! Через тебе Джейс поводиться так, наче він… не один з нас. Ти змусила його порушити закон, зламати клятву, дану Конклаву…