— Скоро клюне, — підбадьорював її хлопець. — Мені лише двічі за всі рази не пощастило. Може, ми тим часом попоїли б?
Незважаючи на запевнення Сексон, що вона не голодна, хлопчик по-товариському поділив свій сніданок на двох і навіть круте яйце й червонощоке яблуко розрізав пополам.
Але тріска щось не клювала. Хлопець тим часом витяг з корми човна книжку в полотняних палітурках.
— Це з безкоштовної бібліотеки, — пояснив він Сексон і заглибився в книжку, притримуючи однією рукою сторінку, а другу наставивши на вудочку, готовий схопити її, тільки-но риба сіпне за гачок.
Сексон прочитала заголовок: «У затопленому лісі».
— Ось послухайте, — озвався хлопчак за кілька хвилин і прочитав Сексон про те, як страшна повідь затопила тропічний ліс, де саме під той час опинились якісь хлопчиська на плоті.
— Подумайте тільки! — скрикнув він. — Оце така Амазонка, коли вона розіллється. А скільки таких див по білому світі — скрізь, скрізь, опріч Окленда. Як на мене, то Окленд — це просто початок дороги. Ех, щасливі ті хлопці! У них справжні пригоди!.. Але дарма!.. Я теж колись перекинуся через Анди на верхів’я Амазонки, пройду ввесь каучуковий край і човном пропливу тисячі миль Амазонкою аж до самого гирла. Там вона така широка, що з одного берега другого й не видко, і за сотню миль від землі в океані можна напитися найчистішої прісної води.
Але Сексон не слухала його. Одна фраза яскраво врізалася їй у голову: Окленд — це простий початок дороги. Вона ніколи не дивилася на рідне місто з цього погляду. Вона завжди вважала, що тут вік звікує, та й годі. Але щоб Окленд був початком дороги? А проте — чом би й ні? Чому Окленд не може бути для неї лише проміжною залізничною станцією чи пристанню? Звичайно, тепер в Окленді залишатися не можна. Хлопчина має рацію. Окленд це початок дороги. Але куди виїхати?.. Тут плин її думок урвався, бо саме цю мить щось сіпнуло за вудку. Хлопчак підбадьорив Сексон, і вона швидко потягла волосінь, перебираючи руками; за хвильку над водою вже тріпотіла здорова блискуча тріска. Сексон зняла рибину з гачка, начепила нову принаду і знову закинула вудочку. Хлопчак загнув сторінку й відклав книжку набік.
— Скоро вона заклює наввипередки, — сказав він.
Але риба не поспішала.
— Ви коли-небудь читали капітана Майн-Ріда? — спитав він. — Або капітана Марієта? Чи Валентайна?
Сексон похитала головою.
— І ви ще з раси англосаксів! — обурено скрикнув він. — Та в безкоштовній бібліотеці сила-силенна їхніх творів! Я маю два абонементи: мамин і свій, і щоразу забігаю, туди після школи — перед тим, як розносити вечірні газети. Я засовую книжки спереду під сорочку, і шлейки їх там тримають. Одного разу, як я розносив газети на Другій та Маркіт-стріті, на мене напав отаман тамтешніх урвиголов. Ми, звичайно, почали битися. Він хотів був дати мені під ребра, але вдарився кулаком об палітурку. Побачили б ви його кислу пику! Тоді вже я завдав йому! А вся його ватага хотіла мене опасти. Добре, що мене виручили двоє робітників-ливарників. Вони зажадали, щоб усе було як годиться. Я дав їм потримати свої книжки.
— А хто переміг? — спитала Сексон.
— Ніхто, — неохоче визнав хлопчак. — Мені здавалося, що моє брало гору, але ливарники вирішили, що нічия, бо надбіг поліцай і розігнав нас, ще як ми тільки півгодини билися. Зате скільки людей назбиралося! Душ із п’ятсот, — не менше!
Хлопчик раптом замовк і схопився за вудочку. У Сексон теж почало брати, і за дві години вони наловили разом з двадцять фунтів риби.
Пізно ввечері під’їздив маленький човник до Окленда. Вітер був свіжий, але не міцний, і човник сунув поволі, волочачи за собою велику палю, яку хлопець виловив у воді, заявивши, що її можна продати щонайменше за три долари. Світив повний місяць, тихо хлюпали хвилі припливу. Сексон упізнавала знайомі місця: ремонтні доки, Сенді-Біч, корабельні, цвяхарні, причал Маркіт-стріт. Хлопчак спрямував човна до обшарпаного причалу для човнів, що прилягав до вулиці Кастро. Вздовж берега стояли вряд шаланди, навантажені піском та нарінком. Хлопець примусив Сексон узяти собі половину влову, бо вона допомагала йому витягувати рибу, але докладно пояснив їй, що паля належить виключно йому, оскільки він сам її витяг.
Попрощалися вони на розі Сьомої та Поплар-стріту. Сексон сама подалася додому зі своєю половиною риби. І хоч вона й стомилася за цей довгий день, усю її істоту проймала дивна піднесеність. Почистивши рибу, Сексон лягла і, засинаючи, подумала, що коли знову настануть спокійні часи, вона переконає Біллі купити човна, щоб щонеділі виїздити в море, як оце виїздила вона сьогодні.