— Скільки ще в тебе зосталося? — запитав він.
— Три долари вісімдесят центів, — порахувала вона, віддаючи йому гроші. — За м’ясо я заплатила сорок п’ять центів.
Біллі глянув на гроші, теж порахував їх і вийшов до передпокою. Сексон чула, як відчинились і зачинились двері, і зрозуміла, що гроші він викинув на вулицю. Коли він повернувся до кухні, перед ним на чистій тарілці лежала смажена картопля.
— Ти знаєш, дешева рибка — погана юшка, Робертси цього не люблять, — промовив Біллі. — Але, далебі, від такого підживку мені аж верне. Воно ж смердить!
Біллі глянув на смажену картоплю, на шмат черствого хліба і склянку води, яку дружина саме ставила біля його тарілки.
— Не турбуйся, — всміхнулася Сексон, коли він завагався. — Це все не заплямоване.
Він скинув на неї швидким поглядом — чи вона, бува, не глузує, — зітхнув і сів до столу. Але за хвильку схопився знову й простяг до неї руки.
— Я зараз попоїм, але дай мені перше з тобою наговоритись, — мовив він, сідаючи й міцно стискаючи її в обіймах. — Та й вода не кава, вистигне — не зіпсується. А тепер послухай: на цілому світі ти для мене одна-єдина.
Ти не відсахнулася від мене й не злякалася того, що я допіру зробив, і я дуже радий. Забудьмо про Мері. І моє серце не камінь — мені її шкода, як і тобі, і я все зроблю для неї. Я б їй ноги мив, як колись Христос. Я був би годував її за своїм столом, дав би їй притулок під своїм дахом. Але це ще не підстава, щоб користуватися з її заробітків. А тепер забудьмо про неї. Подумаймо краще про себе: зараз є тільки ти і я, ти і я, і к бісу ввесь світ! Решта все дурниця! Більше тобі ніколи не доведеться мене боятися. Мені з віскі не по дорозі, а тому годі пити! Я мов здурів і зле поводився з тобою. Та це все минуло й такого ніколи більше не станеться. Я хочу почати нове життя.
Тепер послухай-но сюди! Мені не треба було так хапатися. А я хапався. Треба було перше порадитися з тобою. А я не порадився. Знаєш, який я гарячковий! Отож ця гарячковість і підвела мене. Але якщо ти можеш себе стримати на рингу, то можеш і в родинному житті. Тільки я не встиг подумати. Несила мені було це перетравити — ну от несила! Та й ти б не хотіла, щоб я з цим мучився — так само, як і я б не хотів, щоб ти терпіла щось тобі не любе.
Сексон випросталася в Біллі на колінах і пильно глянула на нього, запалившись якоюсь думкою.
— Біллі, ти це направду?
— Звісно, направду.
— Ну, тоді і я тобі скажу щось, чого й мені несила
довше терпіти. Як на мене, то краще вже смерть.
— То що це? — запитав він, перемовчавши.
— Це залежить від тебе, — мовила вона.
— То випалюй.
— Ти ще не знаєш, на що йдеш, — попередила вона. — Може, ліпше тобі відступитися, доки не пізно.
Біллі вперто похитав головою.
— Як несила тобі терпіти, то й не терпітимеш. Шквар!
— По-перше, — почала вона, — годі вганяти за скебами.
Біллі розкрив був рота, але стримав мимовільний протест.
— А по-друге, — годі з Оклендом.
— Ну, цього я вже не розумію.
— Годі з Оклендом. Годі жити в Окленді. Як на мене, краще вже смерть. Покиньмо все — і виїдьмо звідси.
Біллі помалу оцінював її пропозицію.
— Куди? — запитав він нарешті.
— Будь-куди. Абикуди. Викури цигарку й поміркуй над цим.
Він похитав головою, уважно дивлячись на Сексон.
— Ти це справді? — спитав він перегодом.
— Еге ж. Мені так само хочеться здихатись Окленда, як тобі хотілося здихатись біфштекса, кави й масла.
Сексон бачила, як напружує Біллі всю свою істоту, перш ніж відповісти.
— Тоді гаразд, якщо тобі цього так хочеться. Заберемося з Окленда. Хоч би й назавше. Хай йому чорт, цей Окленд не дав мені нічого доброго. Либонь, я потраплю заробити на нас двох і деінде. А тепер, коли з цим вирішено, скажи мені, за віщо ти маєш серце на Окленд?
І Сексон розповіла йому все, про що передумала, виклала цілий звинувальний акт проти Окленда, нічого не оминувши — ані свого недавнього візиту до лікаря Гентлі, ані пиятики Біллі. А Біллі тільки обійняв її ще дужче і знову запевнив у своїй непохитності.
Час збігав. Смажена картопля захолола, у грубці погасло.
Сексон скінчила. Тоді Біллі підвівся, не випускаючи її з обіймів, і глянув на картоплю.
— Задубіла, — усміхнувся він до Сексон. — А ти знаєш що? Вберись-но якнайкраще. Ми підемо погуляємо, десь поїмо й ушануємо цей день. Треба ж нам відзначити його, раз ми вирішили поставити все на карту й забратися звідси з усіма манатками. І ми не йтимемо пішака. Десять центів мені може позичити голяр на переїзд, та і я ж маю дещицю, щоб заставити, і ми погуляємо на славу.