Цією «дещицею» виявилися кілька золотих медалей, що їх одержав колись Біллі за свої боксерські виступи на аматорських змаганнях. Дядькові Сему, заставникові, ці медалі були по знаку, і коли Біллі виходив звідти, в кишені у нього весело побрязкувала жменя срібла.
Біллі тішився, як дитина, і Сексон тішилася разом з ним. Зупинившись на розі коло тютюнової крамнички купити пачку тютюну, він раптом передумав і взяв цигарок.
— Гуляй, душа! — засміявся Біллі. — Сьогодні — щоб усе найкраще, навіть фабричні цигарки. І досить з нас шинків та японських їдалень. До Барнума — і край!
І вони подалися до ресторану на розі Сьомої та Бродвея, де були уряджали колись свою шлюбну вечерю.
— А давай-но вдамо, наче ми не одружені, — запропонувала Сексон.
— Чудово! — зрадів Біллі. — Візьмемо окремий кабінет, і офіціант щоразу стукатиме у двері, перш ніж увійти.
Але Сексон це вже визнала надмірним.
— Ні, Біллі, з нас забагато здеруть. Доведеться давати йому на чарку за його стукання. Ми собі посидьмо в загальній залі.
— Замовляй, що хочеш, — гостинно заявив Біллі, коли вони сіли. — Що ти скажеш про м’ясо по-родинному — всього півтора долара?
— Та щоб добре підсмажене, — розохотилася Сексон. — І якнайкращої кави. Тільки спершу устриці: я хочу їх порівняти з устрицями зі Скелястого муру.
Біллі кивнув головою і глянув на неї з-за меню.
— Тут е скойки; замов їх і пересвідчись, чи вони зрівняються з твоїми?
— Ай замовлю! — скрикнула Сексон, і очі її блищали. — Світ — наш. Ми подорожні й просто мандруємо через це місто.
— Так, справді, — згодився неуважно Біллі, вдивляючись у шпальту театральних оголошень, а тоді підніс очі від газети — У Бела денна вистава. Ми можемо купити квитки за чверть долара… Але ж чорти б його батькові, ото не поталанило!
І такий запеклий та гнівний був його вигук, що Сексон пройнялася тривогою.
— Чом же я раніше не збагнув! — нарікав Біллі. — Треба було піти до «Форума» попоїсти. Це шиковне кубло, де такі молодці, як Рой Бланшар, розтринькують нашу кривавицю.
Біллі з Сексон придбали квитки до театру Бела, але було ще рано, і вони зайшли тим часом до кіно на Бродвеї. Спершу показали фільм з ковбойського життя, а тоді французьку комедію і, нарешті, драму з сільського побуту, дія якої відбувалася десь у центральних штатах. Починалося сценою на фермерському подвір’ї. Промінь сонця золотив ріг клуні й огорожу, а на землі лежала клаптювата тінь від широковітих дерев. По подвір’ї снували перевальцем кури, індики й качки. Здоровезна льоха зі своїми сьома поросятами нецеремонно й самовпевнено прокладала собі шлях між курей, а кури помщалися за це на поросятах, дзьобаючи їх, коли ті відставали від матері. З-за огорожі дрімливо дивився кінь і час від часу розмірено й лінькувато помахував хвостом, що зблискував на сонці.
— Відчуваєш, як жарко, скільки тут мух! — прошепотіла Сексон.
— Звичайно. А хвіст у нього! Зовсім як живий! Еге, мене не обдуриш, коник упертий, певно, знає, як закидати хвоста впоперек віжок. Я б не здивувався, якщо названо його Залізним Хвостом.
По подвір’ї пробіг пес. Льоха злякалася й кумедними стрибками кинулась навтіки разом зі своїм потомством, а за ними погнався пес. На сцену вийшла дівчина: крислатий капелюшок висів у неї на спині, а в полі фартуха було зерно, яке вона стала розсипати птиці. Згори позліталися голуби і собі теж почали дзьобати зерно. Повернувся пес, але заклопотане птаство не звертало на нього уваги, і він походжав собі поміж нього, вихляючи хвостом та всміхаючись до дівчини. А з-за огорожі кивав головою кінь і досі метляв хвостом.
Потім надійшов юнак, і досвідчена кінематографічна аудиторія відразу вгадала, що це герой. Але Сексон не вважала на любовну інтригу, на ревне благання хлопця і на соромливий опір дівчини; перед очима в неї все стояли кури, клаптюватий затінок під деревами, заллята сонцем стіна клуні, дрімливий кінь, що безнастанно помахував хвостом.
Сексон щільніше притулилася до Біллі, а її рука, протисшись йому під ліктем, шукала його пальців.
— О Біллі, — зітхнула вона. — Я б умерла зі щастя, якби там пожила!
А коли фільм закінчився, вона запропонувала зостатися й подивитись його вдруге, бо до театру було ще рано.
Почався новий сеанс, і відколи на екрані знову з’явилося фермерське подвір’я, Сексон проймалася щораз більшим збентеженням. Тепер вона розглянула все детальніше. Вона побачила поля, хвилясті пагорби і небо з білими плямами хмар. Вона вже впізнавала декотрих курей, особливо войовничу стару квочку, що не боялася льохи і запекло наскакувала на поросят та мстиво хапалася до зерна, Сексон дивилася на пагорби за полями, на широкий обрій і вдихала повними грудьми цей простір, дозвілля та супокій. Сльози затуманили їй очі, і вона, радісна й щаслива, тихо заплакала.