— А тепер розкажіть мені, що трапилося, — попрохала вона. — Я ніяк не зрозумію, чому ці парубки перебивають моєму чоловікові руки, а тоді проводять його додому і ще воркують з ним!
— І справді, — погодився Бад Строзере. — Бачте, сталося це таким чином…
— Заткай рота, Баде! — перебив його Біллі. — Ти ж нічого не бачив.
Сексон глянула на сан-франциських биндюжників.
— Ми приїхали сюди на підмогу, бачивши, що оклендським товаришам непереливки, — почав один з них. — І декотрим страйколомам уже показали, що упряж — то ще не вся на світі робота. Отож ми з Джексоном видивлялися туди-сюди, де б його злапати такого голубка. А тут, як на гріх, саме ваш чоловік поспішає. І тільки він…
— Стривай, — урвав його Джексон, — не так! Бачте, своїх хлопців-биндюжників ми знаємо кожного в лице. Ну, а вашого чоловіка ні разу раніше не бачили, бо ж він…
— Як то кажуть, був тимчасово вилучений, — знову перебрав мову перший биндюжник. — Отож як ми побачили його, то подумали, що це, мабуть, страйколом тікає від нас завулком…
— Знаєш, той, що за бакалійнею Кембела, — докинув Біллі.
— Еге ж, за бакалійнею, — провадив далі перший биндюжник. — Ми були певні, що він з тих телепнів, що їх найняли за посередництвом Мюрея та Реді, і що він хоче поза огорожами прошмигнути до стаєнь.
— Колись і ми з Біллі спіймали там одного, — вставив Бад.
— Отож ми гав не ловимо, — повів далі Джексон, звертаючись до Сексон. — Це-бо нам не первина, знаємо, як дошкулити цим капосникам. Ну, й так ми злапали вашого чоловіка в завулочку.
— Я шукав там Бада, — пояснив Біллі. — Хлопці сказали мені, що він десь у тому кінці завулка. Коли це підходить Джексон і просить у мене сірника.
— Отут я й узявся до роботи, — озвався перший биндюжник.
— Що за роботи? — не зрозуміла Сексон.
— А оцієї самої. — Робітник показав на Біллину покалічену голову. — Я приголомшив його. Він упав додолу, як підрізаний бик, а потім насилу підвівся на коліна, забубонів, — манджайте, мовляв, на своїх двох, доки вони ще цілі… Видко, памороки йому забило, чисто, як з перепою. І тоді ми й зробили це.
Чоловік замовк, вважаючи розповідь скінченою.
— Тоді перебили йому ломом обидві руки, — пояснив Бад.
— Допіру як кістки хруснули, я опам’ятався, — підтвердив Біллі. — А оці двоє стоять та й зуби шкірять. «Це тобі відіб’є охоту на часину», — приказує Джексон. А Енсон і собі: «Цікаво, як ти, небоже, правитимеш тепер кіньми». Тоді Джексон: «Треба йому дати ще на щастя»… — і трісь мені кулаком по зубах.
— Ні, — заперечив Енсон, — це я тебе тріснув.
— Ну, тут мені знов у голові замакітрилося, — зітхнув Біллі. — А коли опам’ятався — бачу, Бад, і Енсон, і Джексон обливають мене водою з колонки. А тоді ми всі втекли від репортера і разом пішли додому.
Бад Строзере показав свого кулака зі свіжою уразкою.
— Репортерові страх кортіло дізнатися, що до чого! — сказав він. І вдався до Біллі: — Ось чому я звернув на Дев’ятій і наздогнав вас аж на Шостій.
За кілька хвилин прибув лікар Гентлі й випровадив чоловіків з кімнати. Ті, дочекавшись, коли він скінчив перев’язування, і пересвідчившись, що Біллі почувається непогано, попрощалися й пішли. Лікар Гентлі мив на кухні руки і давав Сексон останні вказівки. Витираючись рушником, він повів носом і глянув на плиту, де щось булькало в горняткові.
— Скойки, — сказав він. — Де ви їх купили?
— Я їх не купувала, — відповіла Сексон. — Сама набрала.
— Невже на болоті? — запитав він, раптово зацікавившись.
— Атож.
— Викиньте їх! Викиньте швидше! В них згуба і смерть! Тиф. У мене було вже три випадки, і все через ці скойки з болота.
Коли лікар пішов, Сексон слухняно виконала його наказ. Ще один злочин Окленда, подумала вона, Окленд — пастка: кого не заморить голодом, того отруює.
— Ну, як тут не запити, — застогнав Біллі, коли Сексон вернулася до нього. — Чи ти чула коли таке? Скільки я боровся на рингу, — ніколи жодної переламаної кісточки, а тут — раз-два і обом рукам капець!
— О, могло бути ще гірше, — лагідно всміхнулася Сексон.
— Як то?
— Вони могли скрутити тобі в’язи.
— Хіба що. Ні, Сексон, ти мені скажи, що могло бути гірше?
— І скажу, — впевнено озвалася Сексон.
— То що?
— Хіба не гірше було б, якби ти залишився в Окленді, де таке може статися і вдруге, і втретє?