Сексон щасливо всміхнулася й витерла очі. Може, їхня скрута вже минулася? Може, ця скрута — то й були для них несходимі прерії? І вони з Біллі перетяли їх, і вже видерлися на верховини Сієрри, і тепер мають спуститися в привітну долину?..
Того ранку, коли вони вибиралися, до ґанку під’їхала Селінгерова підвода, щоб забрати меблі. Власник будинку, що стояв коло воріт, узяв у Робертсів ключі, потиснув їм руки і побажав щастя.
— Ви правильно робите, — підбадьорив він їх. — Так само і я сорок років тому прийшов пішки до Окленда з клунком за плечима. Купуйте землю, доки вона дешева, як і я купував. На старість це врятує вас від проханого хліба. Нові міста виростають просто на очах. Починайте й ви з малого. Своїми руками ви добудете собі харч і оселю, а земля зробить вас заможними. Адресу мою ви знаєте. Коли спроможетесь, надішлете мені свій борг. Нехай вам щастить! І не вважайте, що люди скажуть. Хто шукає — той знаходить.
Коли Біллі й Сексон простували вулицею, на них з-за віконниць зацікавлено дивилися сусіди, а діти — ті й зовсім одверто витріщували очі.
Біллі ніс на спині брезентовий клунок з постіллю, білизною та ще всяким дріб’язком. А на шлейках іззовні прив’язано було сковороду й казанок. У руці Біллі тримав кавника. Сексон несла в руці невеличкого складаного кошика, обшитого чорною цератою, а за плечима в неї висів футляр з укулеле.
— Мабуть, ми схожі на городні опудала, — промурмотів Біллі, що морщився від кожного стороннього погляду.
— Уяви собі, що ми йдемо в туристську екскурсію, — заспокоювала його Сексон.
— Та це ж неправда!
— Але ж вони того не знають, — провадила вона далі. — Це ти знаєш, а вони думають зовсім не те, що тобі здається. Мабуть, вони й справді гадають, що ми туристи. А головне — що так воно і є! Ми просто подалися в мандри. Так і є, їй-бо!
Біллі трохи відлягло від серця, але все-таки він пообіцяв розквасити голову першому-ліпшому дурневі, що надумає шкилитися з них. Він глянув крадькома на Сексон. Щоки їй шаріли, очі сяяли.
— Знаєш, — раптом озвався він, — я бачив колись одну оперу: там якісь хлопці мандрували з гітарами за плечима, як оце ти зі своєю трандибалкою. Через тебе я й згадав про них. Вони ввесь час співали пісень.
— На те я й узяла із собою укулеле, — відповіла Сексон. — Ми співатимемо й на путівцях, і біля багать перед ночівлею. В нас вакації, і ми пішли собі мандрувати по країні. Тож чого нам журитися! Ми ж не знаємо навіть, де заночуємо сьогодні, й узавтра, й позавтра! Це ж чудово як!
— Що ж, це вигадливо, нічого не скажеш, — погодився Біллі. — Тільки все-таки звернімо краще на бічну вуличку. Онде на розі стоять знайомі хлопці, і мені зовсім не хочеться розквашувати їм голови.
Книга третя
Розділ І
Трамвай доходив аж до Гейвордса, але Сексон запропонувала висісти біля Сан-Леандро.
— Байдуже, звідки вирушати пішки, — сказала вона. Звідкись ми однаково мусимо почати. А оскільки ми шукаємо собі земельної ділянки й хочемо все розвідати про землю, то краще вже одразу заходитися. Та й нам же треба оглянути всілякі ділянки — і приміські, і ті, що в горах.
— Тут чи не головна квартира цих португалів, — раз у раз приказував Біллі, коли вони проходили через Сан-Леандро.
— Вони ніби й зовсім витіснили наших, — докинула Сексон.