— Та й багато ж їх тут! — бурчав Біллі. — Либонь, вільному американцеві нема вже й місця на батьківщині.
— В цьому він сам і винен, — сердито відказала Сексон, починаючи потроху розуміти прикру ситуацію.
— Ну, не знаю. Як на мене, американець годен домогтися того самого, що й португал. Тільки, хвалити бога, він не хоче цього. Американець ніколи не згодиться жити, як кабан у сажі.
— На селі — то, може, й так, — заперечила Сексон. — Але в місті я бачила силу американців, що живуть, як свині.
Біллі неохоче погодився:
— Певно, вони втікають з ферм до міста шукати де краще, а там їх натовчуть по шиї.
— Глянь на цих дітлахів! — скрикнула Сексон. — Зі школи йдуть. І майже всі португальці! Чуєш, Біллі, — не португали, а португальці. Мерсідіз навчила мене правильно вимовляти це слово.
— В себе на батьківщині вони, мабуть, світили дірками, — осміхнувся Біллі. — Бач, приїхали до нас по пристойну одежу та харч. І розпаслися на наших хлібах — мало не луснуть!
Сексон схвально кивнула, і враз її очі радісно зблиснули.
— Отож-бо й є, Біллі! Вони обробляють землю, і страйки не морочать їх.
— Отакі жалюгідні латки? — Біллі зневажливо показав рукою на невеличку земельну ділянку, ледве з акр завбільшки, повз яку вони саме проходили.
— А тобі подавай широкі лани! — засміялася Сексон. — Так, як дядькові Вілу, що посідав тисячі акрів, прагнув мільйона їх, а зрештою опинився нічним сторожем. Оце лихо всіх нас, американців. Щоб усе було просторе! Менше, як про сто шістдесят акрів, і слухати не хочемо!
— А все-таки що більший простір, то краще, — впирався на своєму Біллі. — Ну, куди оці жалюгідні клапті землі?!
Сексон зітхнула.
— Я не знаю, що краще, — мати кілька акрів власної землі й правити власними кіньми, а чи не мати й одного акра й правити чужими кіньми за якусь там платню.
Біллі скривився.
— Я не маю чим крити, мій Робінзоне, — добродушно пробурчав Біллі. — Отак мені й треба. А найгірше те, що всьому цьому щира правда! Який же я з біса вільний американець, коли я поганяв чужі коні, щоб заробити на шматок хліба, страйкував, бив скебів і не годен був розплатитись навіть за якісь мізерні меблі! Мені лише одного шкода. Прикро було дивитись, як вони забирали оте наше м’яке крісло — ти ж його так любила! А скільки ми намилувалися в ньому!
Сан-Леандро залишилося далеко позаду. Довкола тепер лежали маленькі садиби — «хутірці», як назвав їх Біллі. Сексон добула своє укулеле, щоб розважити його бодай піснею. Спочатку вона проспівала «Дочку мою не бий», а потім перейшла на старовинну негритянську духовну пісню, що починалася так:
Повз них пролетіло велике дорожнє авто, здійнявши за собою стовп куряви, і пісня урвалася. Перевівши дух, Сексон виклала Біллі свої останні міркування.
— Затям, Біллі: ми не повинні чіплятися за перший-ліпший клапоть землі, що нам трапиться. Ми повинні видивитись на все з розкритими очима…
— А вони в нас ще закриті, — погодився він.
— Але ми мусимо їх розкрити. «Хто шукає, той знаходить». Часу в нас доволі, щоб навчитися, хай це триватиме й цілі місяці. Адже ми собі вільні люди. Сім раз приміряй, а один раз відкрай, як то кажуть. Ми розпитаємося в людей, придивимось. Розпитуватимем усіх. Так тільки й знайдемо.
— Ну, знаєш, я до розпитувань не дуже меткий, — буркнув Біллі.
— Тоді я питатиму! — скрикнула Сексон. — Нам треба виграти цю гру, тож мусимо все знати! Глянь на цих португальців. Куди поділися всі американці? Після мексиканців вони ж перші заволоділи цією землею. Чому американці забралися звідси? Як португальці домоглися успіху? Нічого цього ми не знаємо. Нам доведеться розпитувати мільйони разів!
Сексон взяла кілька акордів, і її чистий, ніжний голос весело бринів.
— О, яка краса! — урвала вона раптом свою пісню. — Глянь он на ту альтанку — як її всю виноградом пообвивало!
Знов і знов Сексон тішилася маленькими садибами, повз які вони проходили: «Які квіти!», «А городина!», «Ти диви — у них своя корова!» — раз у раз вигукувала вона.
Чоловіки-американці, що проїздили дорогою в бричках чи машинах, допитливо поглядали на Сексон і Біллі. Сексон сприймала це багато спокійніше за Біллі, який щоразу ніяковів і незадоволено бурчав.