— І мати моя казала, що над наш клімат кращого ніде немає. А яким раєм мусив він здатися їм після переходу через пустелі та гори! Вони назвали Каліфорнію краєм молока й меду. А ґрунт був такий родючий, що досить було подряпати його зверху, і родило стократ, — як приказував Кеді.
— І всюди повно дичини, — додав Біллі. — Містер Робертс, той, що взяв мого батька в прийми, ганяв колись худобу від Сан-Хоакіну до річки Колумбія. Погоничів було в нього сорок хлопців; дорога далека, а вони брали з собою лиш сіль та порох, бо годувалися в дорозі самою дичиною.
— А в горах було повно оленів, і моя мати бачила цілі табуни лосів в околицях Санта-Рози. Колись і ми з тобою там побуваємо, Біллі. Я давно про це мрію.
— А коли мій батько був ще молодий, на північ від Сакраменто, там, де річечка Каш-Слау, аж кишіло ведмедями. Батько їздив верхи полювати їх. І як, бувало, застукають котрого на голій місцині — він з мексиканцями їздив на полювання — то ловлять його арканом. Батько казав, що кінь, який не боїться ведмедя, вартий десятьох інших. А пантери!.. В давнину називали їх то пумами, то рисями, то лисицями. Ми таки обов’язково поїдемо колись до Санта-Рози. Може, нам ще не сподобається та місцевість на узбережжі.
Тим часом вогонь загас, а Сексон скінчила розчісувати на ніч своє волосся. Постіль стелити було недовго, і незабаром вони вже лежали під укривалами. Сексон заплющила очі, але заснути ніяк не могла. Вперше в житті ночувала вона просто неба і незвичності цього відчуття не могла притлумити ніяким зусиллям волі. До того ж усе її тіло нило від довгого переходу, а пісок, як виявилося, був зовсім не м’який. Минула ціла година. Сексон переконувала себе, що хоч Біллі принаймні спить, але відчувала, що ні. Нараз хруснула жаринка в пригаслому багатті, і Сексон здригнулася. Біллі начебто теж поворухнувся.
— Біллі, — прошепотіла вона, — ти не спиш?
— Мг, — почулася тиха відповідь, — Я оце думаю, що пісок цей твердіший за цементову підлогу. Мені то байдуже, але хто б міг подумати.
Вони обоє повернулися на другий бік, але це не помогло, — лежати на піску було так само твердо.
Раптом десь неподалік пронизливо й гостро зацвірчав цвіркун. Сексон знову здригнулася, але кілька хвилин прислухалася мовчки.
— Ото ще напасть! — перший озвався Біллі.
— Може, це гримуча гадюка? — запитала Сексон, силкуючись не виказати хвилювання.
— Оце ж я й подумав.
— Я бачила двох на вітрині Бауманової аптеки. Знаєш, Біллі, в них у роті є такий зуб з жолобом, і коли вони вкусять, то отрута збігає по ньому в ранку.
— Бр-р-р! — здригнувся з не зовсім удаваним жахом Біллі. — І всі кажуть, що це певна смерть, якщо ти не Боско. Пригадуєш Боско?
— «Боско ковтає гадюк живцем! Ковтає гадюк живцем!» — відгукнулася Сексон, передражнюючи голос ярмаркового кликуна.
— Еге, не турбуйся, — у Воскових гадюк мішечки з отрутою вирізано. А ні, то хай би спробував!.. Ото диво — ніяк не засну. Щоб їй, проклятущій, заціпило! Хотів би я знати, чи то й справді гримуча гадюка?
— Ні, не може бути, — вирішила Сексон. — Усіх гримучок давно вже винищено.
— Звідки ж тоді Боско добуває своїх? — слушно заперечив Біллі. — А чого ти не спиш?
— Мабуть, того, що все це для мене незвичне, — відповіла вона. — Бач, мені зроду не доводилося ночувати просто неба.
— І мені теж. Досі я гадав, що це велика втіха. — Біллі знову повернувся на остогидлому піску і важко зітхнув. — Але з часом ми, певно, звикнемо. Хіба мало кому доводиться спати просто неба! А якщо інші на це здатні, то чим ми гірші за них? Отже, все гаразд. Тут ми вільні й незалежні, самі собі господарі, і ніякого комірного не платимо…
Зненацька Біллі замовк. У кущах знов почулося невиразне шамотіння. Але коли вони наставили вуха, прислухаючись, звідки воно, шамотіння таємничо урвалося. Проте тільки-но дрімота стулила їм повіки, як знову зашаруділо щось таємниче.
— Так, наче хтось підкрадається до нас, — прошепотіла Сексон, щільніше притискаючись до Біллі.
— У кожному разі — не дикий індіянин, — як міг, заспокоїв він її й позіхнув з видимою безжурністю. — Дурниці! І чого нам боятися? Подумай краще, скільки всякого натерпілися ті, що приходили сюди перші!
За кілька хвилин Сексон почула, що плечі Біллі здригаються, немов зі сміху.