Вони заснули твердим сном, а вдосвіта, поснідавши, налагодилися в дорогу.
— З дорогою душею дав би я вам зо два дні підробити, та не випадає! — скаржився дідок, прощаючись із ними. — Тепер, коли діти пороз’їздилися, ферма ледве нас двох зі старою прохарчовує, та й то як коли. Тяжкі часи тепер довго тягнуться. Відтоді, як Гровер Клівленд, і життя не життя.
Пополудні, коли вони були на околиці Сан-Хозе, Сексон запропонувала перепочити.
— Ось зараз просто підійду й побалакаю, — заявила вона. — Хіба що собак спустять. Адже такої гарної місцини ми ще не бачили, правда?
Біллі, якому ввижалися тільки пагорби й широкі простори для його коней, промимрив під ніс щось невиразне.
— А городина! Ти тільки глянь! А квіти між грядками! Це багато ліпше, ніж баклажани, загорнені в папір.
— Не бачу в цьому ніякого глузду, — заперечив Біллі. — Навіщо-бо переводити на квітки ґрунт, придатний під добру городину?
— Ось я зараз про це й дізнаюся. — Сексон показала на жінку, що з лопатою в руках схилилася над грядкою побіля самого будиночка. — Я не знаю, що вона за людина, але в найгіршому разі вона тільки вишпетає нас. Бачиш, вона теж дивиться сюди. Кидай свою ношу поруч з моєю, і ходімо.
Біллі скинув на землю сувій з укривалами, але волів перестояти на місці. Йдучи вузенькою стежкою, обсадженою квітами, Сексон побачила двох чоловіків, що працювали на городі: один старий китаєць, другий — теж старий, темноокий, очевидячки, теж чужинець. Усюди відчувалася охайність і дбайливість, і навіть недосвідченим поглядом видно було, як ретельно тут оброблювано землю. Жінка випросталася від своїх квітів і обернулась до Сексон. Це була середнього віку струнка жінка в окулярах, просто, але гарно одягнена. Обличчя її здавалося доброзичливим і водночас якимось нервовим.
— Сьогодні мені нічого не треба, — пом’якшуючи свою відмову привітною усмішкою, сказала жінка, ще й не встигла Сексон рота розтулити.
Сексон аж прикро стало за свій обшитий цератою кошик. Жінка, певно, бачила, як вона його поставила на землю.
— Ми не торгуємо, — поспішила вона пояснити.
— О, тоді вибачте, будь ласка.
Жінка усміхнулася ще привітніше, чекаючи, що скаже Сексон. А та без усяких з’ясувала суть справи.
— Бачте, ми шукаємо ділянки землі. Ми хочемо стати фермерами, але перше, ніж придбати землю, нам треба розглянутись, якої саме землі нам треба. Коли я побачила ваш чарівний куточок, у мене одразу виникла сила запитань. Розумієте, ми у фермерстві нічогісінько не тямимо. Ціле своє життя ми прожили в місті, а тепер вирішили назавше поселитися на селі й знайти тут своє щастя.
Сексон замовкла. На обличчі господині промайнула тінь іронії, хоч привітна усмішка не зникла.
— Але чому ви певні, що знайдете щастя на селі? — спитала вона.
— Сама не знаю. Я тільки знаю, що бідні люди не можуть бути щасливі в містах, де раз у раз оті робітничі розрухи. Якщо вони й на селі не знайдуть щастя, то вже його й зовсім немає на світі. А хіба це справедливо?
— Ви, голубонько, міркуєте логічно, однак не можна забувати, що й на селі чимало бідних і нещасних людей.
— Проте ось ви не виглядаєте ані бідною, ані нещасною.
— Ну ж і ви, голубонько!
Обличчя жінки зашарілося від задоволення, і вона повела далі:
— Але, може ж, я — виняток і маю особливу схильність до сільського життя? Як ви самі кажете, ви прожили ціле своє життя в місті й нічогісінько не тямите у фермерстві. А що, як село навіть розіб’є вам серце?
В пам’яті Сексон виринули останні жахливі місяці її життя в будиночку на Пайн-стріті.
— Але місто то вже напевне розіб’є його. Може, й тут буде не легше, та все одно, село це єдина моя надія. Село або нічого. Та й наші батьки були родом із села, і тут природніше якось жити. Зрештою, оце ж я стою перед вами: який вам ще треба доказ того, як мені хочеться жити на селі? Може, я теж, як ви кажете, маю особливу схильність до сільського життя? Бо інакше не була б я тут.
Жінка схвально кивнула головою; в очах її зростала цікавість.
— Цей юнак… — почала вона.
— Мій чоловік, — докінчила за неї Сексон. — Він був биндюжником до того, як почався великий страйк. Моє прізвище — Робертс, Сексон Робертс, а мого чоловіка звати Вільям Робертс.