— Ми відбивалися там від індіян, — перебила її збуджено Сексон. — А моя мама, що була тоді маленьке дівча, вийшла з табору й принесла води для поранених. І індіяни не стріляли в неї. Всі казали, що це чисте чудо. — Сексон схопилася з Білових колін, простягаючи руки до книжки. — Дайте, дайте мені глянути на них! Я їх зовсім не знаю! Вони нові для мене! Можна їх переписати? Я вивчу їх напам’ять. Тільки подумати — вірші моєї матері!
Окуляри місіс Мортімер затуманилися. З півгодини вона й Біл сиділи мовчки, доки Сексон упивалася рядками своєї матері. Нарешті Сексон закрила книжку, заклавши сторінку пальцем, і в одно проказувала мало не побожно:
— А я й не знала, зовсім не знала!
Протягом цих півгодини думка місіс Мортімер не дрімала. Пізніше вона виклала свій план: в інтенсивне молочарство вона вірила так само, як і в інтенсивний метод обробітку землі, отож мала на думці, тільки-но скінчиться термін оренди, організувати молочарську ферму на другій половині своїх двадцятьох акрів. Ця справа, як і все в неї, мала бути взірцево поставлена, отож без нових робочих рук не обійтися. Біллі й Сексон саме такі, яких їй треба. Наступного літа вони зможуть оселитися в тому будиночку, що вона збирається поставити. А на зиму вона могла б десь підшукати роботу для Біллі. Праця напевно знайдеться, а біля трамвайної зупинки саме здають у винайм невеличкий будиночок. Під її доглядом Біллі зможе з самого початку взяти на себе будівництво. Таким чином, вони зароблять грошей, набудуть досвіду для самостійного господарювання і придивляться до всього.
Але її переконування виявились марні. Кінець кінцем Сексон висловила їх обох з Біллі думку.
— Ми не можемо осістися одразу на першому ж місці, навіть такому гарному й принадному, як ваша долина. Ми ще й самі гаразд не знаємо, чого хочемо. Нам треба йти вперед, треба побачити, як де живуть і як господарюють і аж тоді обрати щось. Квапитись у такому ділі не можна. Якщо вже наважитись на щось, то ми повинні мати певність. І крім того… — вона завагалася на хвильку. — Крім того ми обоє не полюбляємо рівнини. Біллі хоче, щоб на нашій землі були й пагорби. І я теж.
Коли вони почали прощатися, місіс Мортімер вирішила подарувати Сексон «Сторінки минувшини». Але Сексон похитала головою і взяла в Біллі гроші.
— Тут написано, що ціна книжки два долари, — промовила вона. — Може, ви б купили мені таку саму й лишили її в себе, доки ми не влаштуємося? Тоді я вам напишу, і ви мені її перешлете.
— Ну й ви ж, американці! — осміхнулася місіс Мортімер, беручи гроші. — Але пообіцяйте, що деколи писатимете мені ще до того, як улаштуєтесь.
Вона вивела їх на шлях.
— Ви славні молодята! — промовила вона прощаючись. — Як би й мені хотілося піти з вами — клунок на плечі й гайда! Двійко вас — ви просто чудові! Якщо тільки я зможу чимсь вам стати в пригоді — повідомте мене. Ви, безперечно, дійдете свого, і мені хотілося б допомогти вам. Напишіть мені, що там видно буде з тією державною землею, хоч попереджую вас, я чомусь не дуже йму цьому віри. Якщо вона і є, то задалеко від ринків збуту.
Місіс Мортімер стиснула руку Біллі, а Сексон обняла й міцно поцілувала.
— Будьте сміливі, — тихо й поважно сказала вона їй на вухо. — Ви переможете. Ви починаєте правильно. І ви мали рацію, що не пристали на мою пропозицію. Але пам’ятайте, що ви й пізніше можете з неї скористатися, — чи й з кращої навіть. Ви обоє ще молоді. Не кваптеся. Тільки-но ви десь зупинитесь, хоч на часинку, сповістіть мене, і я вам надішлю різні сільськогосподарські статті та матеріали. До побачення. І хай вам щастить, щастить, щастить!
Розділ IV
Того вечора Біллі нерухомо сидів на краю ліжка в маленькій готельній кімнатці у Сан-Хозе. Його погляд свідчив про глибоку задуму.
— Так, — промовив він нарешті, протягло зітхнувши. — На світі, можна сказати, все-таки є симпатичні люди. Хоч би ця місіс Мортімер. Це справді хороша людина — американка давнього гарту.
— Дуже мила, освічена пані, — додала Сексон, — і зовсім не встидається сама господарювати при землі. Та ще і як господарює!
— І обернулася лише на десятьох акрах; і всякі вдосконалення вводить, і вистачає їй і на себе, і на чотирьох наймитів, на стару шведку з дочкою, та ще й на небожа! Справді-бо, десять акрів! Та мій батько менше, як за сто шістдесят, і мови не заводив! Та й брат твій Том землю трохи не милями міряє. А вона тільки самотня жінка. Нам пощастило, що ми натрапили на неї.