— В мене є ця книжка вдома, — відказав він, тепер уже зацікавившись. — Ваша мати була піонерка, — звісно, це ще не за моїх часів. Коли повернуся додому, обов’язково перегляну її вірші. Я теж піонерського роду. Мої кревні прибули сюди в п’ятдесятих роках з Лонг-Айленду через Панаму. Батько був лікар, але, крім того, мав діло в Сан-Франциско і награбував досить грошей, щоб вистачило й мені, й усій решті нашої великої родини… А ви з чоловіком куди простуєте?
Сексон розповіла йому про їхнє рішення залишити Окленд і шукати собі землі; перше сподобалося Голові, але щодо другого він лише головою похитав.
— На південь від Сура дуже гарно, — сказав він. — Я виходив уздовж і впоперек усі ті лісисті каньйони. Вони аж рояться дичиною. І земля державна там є. Але оселитися там — це божевілля. То ж край світу! Та й обробляти ту землю не можна — хіба що ділянки на дні якогось каньйону. Я знаю там одного мексиканця, він з дорогою душею радий продати свої п’ятсот акрів за півтори тисячі доларів, тобто по три долари за акр. А що це означає? Що земля ота більшого не варта. А може, вона й того не варта, бо ж він покупців не знаходить. Бачте, земля завжди варта того, що за неї беруть і дають.
Біллі, що виринув із кущів у самих черевиках і штанях, закочених по коліна, перервав їхню розмову. Обидва чоловіки подерлися на скелю, щоб потім вийти на південний бік бухти, а Сексон дивилася на них, таких подібних один до одного. Спочатку її погляд абияк стежив за ними, але невдовзі вона зацікавилась і пройнялася неспокоєм. Гол вів Біла вгору по майже простопадній кам’яній стіні, маючи намір досягти хребта скелі. Біллі вилазив помалу й надзвичайно обережно; двічі він послизнувся, і підточений негодами камінь розкришився у нього в руці й посипався вниз, на піщаний берег. Вибравшись на верхівку — футів сто над рівнем моря, — Гол спокійно випростався на тій гостроверхій скелі, що й по той бік, як знала Сексон, спадала так само стрімчасто. А Біллі, опинившись на верхів’ї, задовольнився тим, що вперся в землю і коліньми, і руками. Гол рушив далі, і то так легко, немов у нього під ногами був паркет. Біллі підвівся з колін і пригинцем подався за ним, раз у раз підсобляючи собі руками.
Гостроверхий хребет був увесь зубчастих, і незабаром голови чоловіків зникли в одній з його розпадин. Сексон не могла подолати тривоги і вилізла й собі на скелі з північного боку бухти, де вони спускалися не так круто й були значно досяжніші. Проте незвична височінь, камінці, що котилися їй з-під ніг, і бурхання вітру відлякували її. Нарешті вона побачила обох чоловіків. Перестрибнувши через вузьку щілину, вони подерлися на новий виступ. Хоч Біллі тепер посувався вже впевненіш, Гол усе-таки часто зупинявся, чекаючи на нього. Дорога ставала щораз небезпечніша: розколини, які їм доводилося перескакувати, глибшали аж до самої води, і бурхливі хвилі, розбиваючись об скелі, знімалися вгору хмарою пінястих бризок. Коли траплялися вужчі розпадини, чоловіки, падаючи вперед, витягали руки й хапалися за той край над прірвою, а тоді перекидали своє тіло через щілину й підважували вгору.
Підходячи до краю скелястого пасма, Гол і Біл зникли за виступом скелі, і коли Сексон побачила їх знову, вони вже обходили найдальший прискалок і поверталися назад із боку бухти. Далі дороги, здавалося, не було: простопадне урвище роззявило свою пащу до неба, а на дні його клекотів скажений вир, викидаючи на десяток футів угору піняві хвилі, що за мить безсило падали вниз у чорну безодню, повну каміння та витких водоростей.
Обережно чіпляючись за виступи скелі, чоловіки зійшли нижче, куди сягали солоні бризки. Там вони зупинилися. Сексон побачила, як Гол тицьнув пальцем униз, у провалля, і подумала, що то він показує Біллі якусь цікавину. Вона аж ніяк не сподівалася того, що сталося за хвилину: шумовиння припливу відступило, і враз Гол стрибнув через провалля й униз, на вузенький прискалок, де щойно вирувала висока вода. Не переводячи духу, він обігнув гострий край скелі й подерся руками та ногами вгору, щоб не злизав його новий водяний вал. Тепер Біллі залишився сам. Йому навіть не видно було Гола і годі було сподіватися від нього якоїсь поради. Сексон стежила за ним так напружено, що біль у кінчиках пальців, якими вона вчепилася в скелю, примусив її одвести руки. Біллі вичікував нагоди: двічі мостився він до стрибка, але скочив лише за третім разом і опинився на маленькому прискалку, з якого на мить збігла вода, обігнув скелю й подерся вгору за Голом. Змок він аж по груди, та на волю хвиль не дався.