Потім принесли диски, й на деякий час усі захопилися новою грою. Опісля почали стрибати наввипередки, і отак одна гра йшла за іншою. Біллі брав участь у всіх змаганнях, дарма що перемагав рідше, ніж того сподівався. Один англійський письменник кинув списа на дванадцять футів далі за нього. Джім Гезард теж переміг його — у киданні каменюки. Марк Гол побив його в стрибках з місця і з розгону. Але в стрибках назад Біллі, завдяки чудово розвиненим м’язам спини й живота, вийшов на перше місце, незважаючи на велику свою вагу. Проте його зараз же тяжко засмутила Голова сестра — висока молода амазонка у верховому чоловічому вбранні, яка тричі ганебно перекинула його на пісок в індіянській боротьбі.
— Який там з вами клопіт! — осміхнувся до Біла Залізний Чоловік, що насправді називався Піт Бідо. — Я вас умить скручу, як пірце.
Біллі прийняв виклик і переконався, що недурно його супротивника прозвали Залізним. Він не раз на тренуваннях мав справу з велетнями чемпіонами, як от Джім Джефріз та Джек Джонсон, і міг протистояти їм, але такої сили, як у Залізного Чоловіка, йому ще ніколи не траплялось. Як він не опирався, плечі його двічі було ввергнуто в пісок.
— Нічого, ви матимете нагоду помститися, — прошепотів Білові на вухо Гезард. — Я захопив з собою рукавиці.
Звичайно, ви не могли подолати його в боротьбі. Він боровся в лондонських мюзик-холах із самим Гакеншмідтом. Тільки мовчіть, ми зараз усе це влаштуємо. Він не знає, що ви боксер.
Поки англієць змагався з театральним критиком у киданні списа, Гол та Гезард жартома побоксувалися, а тоді вирішили, тримаючи рукавиці в руках, знайти наступну пару для боксу. Було цілком ясно, що настала черга Бідо й Біллі.
— Він страшенно розходиться, коли його зачепиш, — попередив Гезард Біллі, зав’язуючи йому рукавиці. — Він родом з давніх американських французів, і вдачу має скажену. Але ви не вважайте — лупіть його й лупіть, скільки влізе.
«Ти того, не дуже!», «Не заривайся, Бідо!», «Лупцюй, та обережніш!» — посипалися з усіх боків остороги на Залізного Чоловіка.
— Стривайте хвилинку, — звернувся він до Біллі, опустивши руки. — Після першого прочухана я розпаляюся. Та ви не беріть мені цього за зле. Це не надовго в мене, і я нічого такого на думці не маю.
Сексон стривожилася. Перед очима їй постали всі Біллині криваві сутички й покалічені Страйколоми, але вона ніколи ще не бачила, як її чоловік боксує, і тепер за кілька секунд їй відлягло від серця. Залізному Чоловікові геть не повелося. Біллине виразно було зверху: від ударів Біллі влучно ухилявся, а сам раз у раз, ніби в жарт, завдавав супротивникові ударів у лице й по всьому тілі. Ці удари не були важкі, — вони сипалися дзвінко й легко, однак їх настирлива влучність довела Залізного Чоловіка до ясного жару. Даремно глядачі благали його не телесуватися. Його обличчя розпаленіло з гніву, а стусани ставали щораз лютіші. Але Біллі спокійно провадив далі свою тактику, ні на хвильку не припиняючи стриманих упевнених ударів. Залізний Чоловік утратив контроль над собою: він кидався, наскакував, вимахував руками з такою силою, що й убив би людину, а Біллі ухилявся, присідав, виривався набік, і всі удари пропадали марно. В клінчах, що їх ніяк не можна було уникнути, він стискав руки Залізного Чоловіка, і той, отямлюючись, сміявся й просив пробачення, але відразу від першого ж удару втрачав голову і накидався на Біллі ще лютіше.
А коли після поєдинку виявилося, що Біллі таки справжній боксер, Залізний Чоловік добродушно і цілком щиро сприйняв загальне глузування. Їхнє змагання якнайкраще відрекомендувало Біллі. Його спортивна майстерність, його врівноваженість справили на всіх велике враження, а Сексон, безмірно пишаючись своїм чоловіком-хлопчиком, тішилася тим, як захоплено це товариство поставилось до нього.
Та й сама вона теж повелася не згірше. Коли спітнілі засапані змаганці полягали спочити на сухий пісок, її вмовили акомпанувати на укулеле їхнім жартівливим пісням. Незабаром вона посмілішала й почала співати своїм новим знайомим різних давніх пісень, яких сама ще малою навчилася від Кеді — від Кеді-шинкаря, піонера й колишнього кавалериста, котрий за тих часів, як ще не було залізниці, різникував на солтлейкській дорозі. Одна його пісня одразу припала всім до серця: