— А все-таки можна виграти, — вперто правив він своєї.
— Звісно, перебити роботу в когось іншого. Молодик, та ще з такою кмітливою головою, як у вас, може скрізь знайти роботу. Але подумайте про тих бідолах, що не здолають з вами змагатися. Багато вам трапилося дорогою волоцюг, здатних правити четвернею? А дехто з них замолоду був не дурніший від вас. Та й нема тут чого радіти! До такого докотитись — колись ми грали на цілий континент, а тепер на жалюгідну якусь роботу!
— А все-таки… — знову почав Біллі.
— О, та це у вас у крові, — перебив його не дуже чемно Гол. — А чому б пак і пі? В цій країні грали цілими поколіннями. Воно носилося в повітрі, коли ви народились, і ви дихали ним ціле своє життя. Ви зроду не поставили ані марки в цій грі, а проте ладні розпинатися за неї.
— А що ж ми, нещасливці, маємо робити? — спитала Сексон.
— Заявити в поліцію і припинити гру, — порадив Гол. — Ця гра нечесна.
Сексон насупила брови.
— Робити те, чого не зробили ваші предки, — додав він. — Виборювати справжню демократію.
Вона згадала слова Мерсідіз.
— Одна моя приятелька казала, що демократія — це мана.
— Так, мана в гравецькому вертепі. Мільйони наших школярів вірять у дурнячу байку, як вугляр зробився президентом, і мільйони статечних громадян лягають щовечора спати з цілковитою певністю, що їхній голос щось важить в урядуванні країною.
— Ви говорите достотно, як мій брат Том, — відказала Сексон, не добираючи повністю його думки. — Якщо ми всі вдаримось у політику та ревно добиватимемось чогось кращого, то, може, й досягнемо чогось років за тисячу. А я хочу його тепер… — Сексон жагуче стиснула руки. — Я не можу чекати, я хочу його вже тепер!
— Отож саме це я вам і казав, моє дівчатко. В цьому й біда всіх тих, що програли. Вони не можуть чекати! Вони хочуть негайно і ставки й козиря. Так воно й з вами, і з вашою місячною долиною. Так само і з Біллі, якому аж свербить виграти в мене десять центів у педро — він, либонь, нишком кляне нас за оці теревені.
— Е, та з вас вийшов би непоганий вуличний оратор, — зауважив Біллі.
— Я й був би ним, якби не мусив витрачати брудні батькові гроші. А так мені байдуже. Хай собі пропадають переможені. Якби їхнє опинилося зверху, вони були б не кращі. Всі одним миром мазані — сліпі кажани, голодні свині, смердючі шуліки…
Тут місіс Гол не витримала.
— Перестань, Марку, а то знову занудиш світом.
Гол відкинув чуба й силувано засміявся.
— Ні, занудити я не хочу, — відказав він. — Краще я виграю в Біллі десять центів у педро. Їй-бо, виграю.
Сексон і Біллі розквітли в життєрадісній людяній атмосфері Кармела. Вони виросли у власних очах. Сексон почувала себе чимось більшим за колишню прачку й дружину биндюжника-сопілкаря. Вона вирвалася з тісного кола робітничого побуту на Пайн-стріті. Життя їхнє стало повніше. Їм покращало і фізично, і матеріально, і духовно.
І все це відбивалося на їхніх обличчях та на їхній поведінці. Сексон здавалося, що Біллі зроду не був такий гарний та здоровий. А він божився, що має гарем і що Сексон, його друга жінка, вдвічі краща за ту першу, з якою він одружився. Сексон соромливо призналася, що місіс Гол та інші жінки захоплено милувалися її статурою, коли одного разу вони гуртом купалися у річці Кармел. Вони обступили її, називали Венерою й примушували присідати та прибирати різних поз.
Порівняння з Венерою Біллі зрозумів: у Гола у вітальні стояла така мармурова статуя з відбитими руками, і поет якось пояснив йому, що весь світ обожнює її як ідеал жіночої краси.
— Я завше казав, що ти за пояс заткнеш Анету Келерман. — Біллі промовив це так гордовито, що Сексон почервоніла, затремтіла й заховала своє розпалене лице у нього на грудях.
Чоловіки з їхнього товариства одверто захоплювалися Сексон. Але вона не дурила себе і не втрачала голови, та це й було неможливо, бо кохання її до Біллі щодень зростало. Проте вона й не переоцінювала його. Вона знала, який він, і таким його кохала. Він не розумівся на книжках і на мистецтві, як інші тутешні чоловіки, говорив неправильно і, либонь, так ніколи й не виправить своєї мови. А все-таки вона нізащо у світі не проміняла б його на когось іншого, навіть на Марка Гола з його шляхетним серцем, котрого вона полюбила такою самою любов’ю, як і його дружину.
В Біллі вона знайшла те здоров’я, цілісність та щирість, що їй були дорожчі від усякої книжкової вченості й рахунків у банку. Якраз своїм здоров’ям, цілісністю та щирістю подолав він у суперечці Гола того вечора, коли поета посів песимізм. Біллі подолав його не своєю вченістю, але самою своєю істотою та правдою, якою він дихав. А найкраще було те, що Біллі навіть не завважив своєї перемоги й оплески взяв за добродушний жарт. Проте Сексон це завважила, хоч і не пояснила б, чому саме він переміг; і їй глибоко врізалися в пам’ять слова дружини «Шеллі», коли та з блиском в очах прошепотіла їй на вухо: «О Сексон, ви така щаслива!»