Якби Сексон довелося висловити, що означає для неї Біллі, вона просто сказала б: «Справжній чоловік». Біллі завжди був такий для неї, завжди в ореолі своєї чоловічої гідності, як то й належиться справжньому чоловікові. Вона не могла згадувати без радісних сліз, як він, бува, спокійно заявляє якомусь розлюченому чолов’язі: «Манджай на своїх двох, доки вони ще цілі». Такий був Біллі, її чудовий Біллі! І цей Біллі кохав її. Вона знала це. Знала з того, як билося йому серце, знала, як тільки жінка може знати. Щоправда, тепер він кохав її не так палко, як перше, але багато глибше й дозріліше. Це було життєздатне кохання, хіба що вони повернуться до міста, де гине все гарне в людині, а вищиряє ікла все хиже.
Ранньої весни Марк Гол з дружиною поїхали до Нью-Йорка, двох служників-японців звільнили, і будинок залишився під опікою Сексон з Біллі. Джім Гезард теж подався у свою щорічну подорож до Парижа, і хоч Біллі дуже бракувало його, він і сам-один не кидав плавати у високій воді. Голові верхові коні полишено на відповідальність Біллі, і Сексон пошила собі гарне верхове вбрання з брунастого вельвету, що дуже личив до її волосся. Біллі тепер не ходив на поденне. Працюючи при нагоді на стайні, він заробляв більше, ніж вони витрачали, і волів радше вчити Сексон їздити верхи; удвох вони цілі дні роз’їжджали по околицях Кармела. Особливо полюбляли вони їхати вздовж берега до Монтері, де Біллі вчив Сексон плавати у великому басейні Дель-Монте. А надвечір вони поверталися додому через пагорби. Крім того, Сексон почала вдосвіта ходити з Біллі на полювання, і життя видавалося їм за довге свято.
— Я тобі ось що скажу, — промовив Біллі одного разу до Сексон, коли вони, зупинивши коней, милувалися згори на Кармельську долину. — Я тепер допоки віку не піду до когось працювати за гроші.
— Так, праця — ще не все, — погодилася вона.
— Авжеж-бо ні. Ну от працював би я в Окленді мільйон років биндюжником, і одержував би по мільйону доларів у день, і весь час стирчав би в тому місті. Тобто цілий день на роботу, а для розваги — кіно. Якесь паршиве кіно! Таж наше життя стало тепер таке, що куди там кіно! Краще прожити один такий рік, як тут у Кармелі, і вмерти, аніж тисячу мільйонів років на Пайн-стріті.
Сексон попередила Голів листом, що тільки почнеться літо, вони з Біллі вирушать на пошуки місячної долини.
На щастя, це не порушило поетові планів, бо Бідо, Залізний Чоловік з очима василиска, покинув свої мрії про священство і вирішив стати актором. Він повернувся з католицького коледжу саме вчасно, щоб перейняти у свої руки Голів будинок.
На превелике зворушення Сексон художницька колонія ніяк не хотіла їх відпускати. Власник кармельської стайні пропонував Біллі дев’яносто доларів на місяць. Таку саму пропозицію дістав Біллі й від хазяїна іншої стайні, у Пасіфік-Гроуві.
— Куди шлях торуєте? — привітав Сексон і Біллі несамовитий ірландець-драматург, перестрівши їх на вокзалі в Монтері. Він щойно повернувся з Нью-Йорка.
— До місячної долини! — весело відгукнулася Сексон.
Він глянув на їхні дорожні клунки.
— Їй-бо! — скрикнув він. — Я теж хочу з вами, їй-бо! Візьміть і мене з собою. — Але нараз обличчя його спохмурніло. — А я підписав угоду, — простогнав він. — Три дії!.. Ех, які ж бо ви щасливі!.. Та ще такої благодатної пори!
Розділ XI
— Минулої зими ми пішки причвалали до Монтері, а тепер, диви, з яким шиком виїздимо, — промовив Біллі, коли потяг рушив, і вони вигідно відкинулися на спинки своїх сидінь.
Вони вирішили не повертатися тією самою дорогою, і поїхали залізницею до Сан-Франциско. Марк Гол остеріг їх, що південне підсоння людину розманіжує, тож вони подалися на північ шукати помірнішого клімату.
Намір їхній був перебратися через Сан-Франціську бухту до Сосаліто й помандрувати береговими округами. Гол запевняв, що там справжня батьківщина секвой. Проте, пішовши до вагона для курців викурити цигарку, Біллі випадково сів обіч одного пасажира, якому доля судила круто змінити їхній маршрут. То був темноокий чоловік з енергійними рисами обличчя, — безперечно, єврей. Біллі, пам’ятаючи напучення Сексон при кожній нагоді розпитувати людей, завів з ним розмову. Незабаром він дізнався, що Ганстон, як звали незнайомця, — комісіонер, і побачив, що порозмовляти з ним не завадило б і Сексон. Дочекавшись, коли сусіда допалив сигару, Біллі негайно запросив його до того вагона, де була Сексон. Давніше, до свого побуту в Кармелі, Біллі зроду-віку не відважився б на такий крок, але тепер він навчився поводитися у товаристві багато вільніше.