— Містер Ганстон оце розповідав мені про картопляних королів, — пояснив Біллі, познайомивши Сексон з комісіонером. — А розкажіть-но і їй, містере Ганстоне, про того клишоногого китаягу-гравця, що заробив торік дев’ятнадцять тисяч доларів на селері та спаржі.
— Я розповідав допіру вашому чоловікові, як господарюють китайці на Сан-Хоакіні. Вам варто було б поїхати на ту річку й подивитись. Тепер саме пора, москіти ще не дошкуляють. Ви можете зійти в Блек-Даймонді чи Ентіоку і катером або моторкою поїхати на більші острови — побачите там дуже цікаві ферми. Проїзд коштує недорого, і курсують там дуже великі моторні човни, — от хоч би й «Герцогиня» або «Королівна» — вони завбільшки як пароплави.
— Розкажіть їй про Чжоу Лема, — наполягав Біллі.
Комісіонер відкинувся назад і засміявся.
— Кілька років тому Чжоу Лем був збанкрутілий картяр. У нього не було й цента за душею, та й здоров’я ні на цент. Виснажила його двадцятилітня праця на золотих копальнях, де він перемивав звалища від інших шукачів. Те, що він заробляв, зараз же спускав за картами. До того ж він заборгував триста доларів «Шести компаніям», — знаєте, е така китайська фірма. Не забудьте, що це було тільки сім років тому, — хворість, три сотні боргу й жодного ремества. Тоді Чжоу Лем подався на поденну роботу до Стоктона, де на торфовищах річки Мідл китайське товариство розводило селеру й спаржу. Тут Лем схаменувся й задумався. Двадцять п’ять років прожив він у Сполучених Штатах, занапастив свої молоді сили, а на поворот до Китаю — ні цента не відкладено. А він бачив, як інші земляки в цьому товаристві відкладали гроші й купували акції.
Він і собі почав ощаджувати з платні і по двох роках купив одну акцію в товаристві з тридцяти всього акцій. Це було лишень п’ять років тому. Китайці орендували триста акрів торф’янистого ґрунту в білого, що волів подорожувати по Європі. На прибуток від цієї однієї акції Лем наступного року купив дві акції в іншому акційному товаристві. А ще рік пізніше на прибутки з трьох акцій зорганізував власну компанію. Другого року йому не повелося, і він замалим не пішов з димом. То було вже три роки тому. Коли це раптом небувалий урожай — і на його рахункові чистих чотири тисячі доларів. А ще за рік — уже п’ять тисяч. Торік його прибуток становив чистих дев’ятнадцять тисяч. Що, непогано для старого збанкрутілого Чжоу Лема?
— Справді, — тільки й вирвалося в Сексон.
Бачачи її жваве зацікавлення, комісіонер розохотився далі розповідати.
— А ось ще Сін Кі, — стоктонський картопляний король. Я його добре знаю. Я мав з ним багато справ, але заробив на ньому найменше. Двадцять років тому він був тільки простий кулі і контрабандою прокрався до Штатів. Почав він з поденного, потім торгував городиною — розносив її у двох кошиках, почеплених на ціпку, а опісля відкрив власну крамничку в китайському кварталі Сан-Франциско. Але він мав голову на в’язах і незабаром перейняв усю науку в китайських фермерів, що постачали йому продукти. Зиск у крамниці зростав занадто повільно. Тоді він подався вгору Сан-Хоакіном. Два роки сам нічого майже не робив, тільки-но придивлявся. А потім одним наскоком заорендував тисячу двісті акрів по сім доларів за акр.
— Боже! — вражено вихопився Біллі. — Вісім тисяч чотириста доларів тільки за рік оренди! А я знаю клапоть землі на п’ятсот акрів, що продається по три долари за акр.
— А картопля на ній родить? — спитав Ганстон.
Біллі похитав головою.
— Мабуть, взагалі нічого не родить.
Усі троє засміялися, і комісіонер повів далі:
— Сім доларів це лише за оренду землі. А чи знаєте ви, скільки коштує виорати тисячу двісті акрів?
Біллі повагом кивнув головою.
— Зібрав він того року по сто шістдесят лантухів з акра, — казав далі Ганстон. — Ціна на картоплю була п’ятдесят центів за лантух. Мій батько стояв тоді на чолі нашого концерну, і я знаю все з першого джерела. Сін Кі міг збувати картоплю по п’ятдесят центів і вже й на тому заробити. А що він зробив? Китайці добре знають умови ринку, вони найспритнішого комісіонера можуть переплюнути. Сін Кі придержав картоплю. Коли майже всі поспродувалися, ціна на картоплю пішла в ріст. Сін Кі глузував з наших агентів, коли вони давали йому по шістдесят, сімдесят центів, навіть по долару за лантух. А знаєте, за скільки він продав, нарешті, свою картоплю? По долару шістдесят п’ять центів! Даймо, що собівартість лантуха картоплі була сорок центів. Тисячу двісті на сто шістдесят… стривайте… дванадцять нуль, нуль, дванадцять на шістнадцять — буде сто дев’яносто два… Сто дев’яносто дві тисячі лантухів по долару з чвертю; сто дев’яносто два поділити на чотири буде сорок вісім, плюс сто дев’яносто два, буде двісті сорок… Так-так, — двісті сорок тисяч доларів чистого прибутку за один рік!