Раптом він зніяковіло замовк.
— Ну, Біллі, що ти там маєш на думці? Я по очах бачу, — спитала його Сексон.
— Бачиш, яка справа, Сексон. Сандо не задовольнився. Він казиться, що йому не пощастило мене вдарити.
Ані разу! Тепер він вимагає реваншу. Він пащекує по всьому місті, що й однією рукою може мене покласти, і взагалі пиндючиться. Але річ не в ньому, річ у тому, що завсідники матчів аж нетямляться, так вимагають повторної зустрічі. Вони не натішилися того вечора за свої гроші. Людей буде повно. Розпорядники щойно балакали зі мною — тому я так і забарився. За два тижні я матиму ще триста доларів у кишені, якщо ти скажеш слово. Діло певне, як і першого разу. Він — моя здобич, кажу тобі. А він думає, що я такий собі селюк і що то в мене випадково вийшло.
— Але ж, Біллі, ти мені вже давно казав, що бокс виснажує людину. Ти ж саме тому й покинув його і почав візникувати.
— Ні, цей бокс не такий, — відказав він. — Цей бокс — забавка для мене. Я йому попущу до сьомого раунду не тому, що не впорався б раніше, ні, — але треба публіку потішити за її гроші. Ну, звісно, я теж дістану зо дві-три гулі й свічку під око. Але після цього я загилю його по щелепі, й капець! А тоді ми з тобою спакуємося і наступного ранку вирушимо. Ну, то що ти на це скажеш?
Два тижні по тому, в суботу ввечері Сексон, почувши, що рипнула хвіртка, кинулася до дверей. Біллі виглядів стомленим. Волосся злиплося йому на голові, ніс був розквашений, одна щока підпухла, шкіра на вухах де-не-де обдерта, очі запливли кров’ю.
— Бий мене сила божа, коли не в’ївся мені в печінки цей хлопчина! — сказав Біллі, кладучи Сексон у руку стовпчик золотих монет і садовлячи її до себе на коліна. — Він таки зух, як розійдеться. Хотів я приборкати його за сьомим раундом, а довелося потовктись аж до чотирнадцятого. Але тут я вже підловив його — щелепи в нього справді-бо тендітні. Він моторніший, ніж здавалося, і на другому раунді дав мені такого стусана, що я мусив далі вважати. Але щелепи таки має тендітні. Він беріг їх до чотирнадцятого раунду, а там уже я сказав своє слово.
А знаєш, я навіть радий, що ми з ним пововтузилися чотирнадцять раундів. Я зовсім не засапався. Раунди минали швидко, і ноги мої були, мов залізні. Я вистояв би й сорок раундів. Я-то мовчав, але знаєш, відколи Чиказьке Страхіття наклав мені тоді, я трохи втратив віру в себе.
— Дурниці! — обурилася Сексон. — А твій бокс, боротьба й перегони в Кармелі, — хіба то абищо?
— Ні, — переконано похитав головою Біллі. — Це різні речі. Там простісінька гра, там нічим не ризикуєш. Щоб перевірити себе, треба виступати смертним боєм, битися раунд за раундом з дужим натренованим боксером, і ось якщо тоді ти не захекаєшся, ноги твої не підкосяться, серце не лусне і в голові не заморочиться, — то, виходить, ти ще дужий. Отож і я відчув, що маю ще силу в м’язах. І чуєш, Сексон, — я більше не хочу ризикувати на рингу. І так воно й буде. Кінець кінцем, легкі гроші — найтяжчі. Відтепер я торгуватиму кіньми, і ми з тобою вирушаємо в дорогу шукати місячної долини.
Наступного дня вдосвіта вони виїхали з Юкаї. Посум сидів між ними на передку, від хвилювання широко роззявивши рожеву пащеку. Спершу вони гадали податися відразу до моря, але дороги ще не встигли підсохнути після зимових дощів, тому подорожні звернули на схід до округи Лейк, далі на північ, через горішню частину долини Сакраменто і через гори до Орегону. Звідти вони повернуть на захід до узбережжя, де дороги тим часом підсохнуть, і можна буде берегом дістатися до Золотої Брами.
Земля зеленіла й квітла, і кожен вибалок поміж пагорбів здавався садом.
— Оце ж так! — осміхнувся Біллі, роззираючись. — Кажуть, що перекотиполе мохом не обростає, а ось ми вже обросли. Зроду не мав я стільки добра, хоч колись же не був перекотиполем. Хай йому чорт, таж навіть меблі були не наші! В чому ми стояли, те й мали!
Сексон нахилилася й торкнулась його руки, і він знав, що цей рух виявляє її кохання.
— Мені тільки одного шкода, що все це ти купив на свої власні гроші, — сказала вона. — А я до цього зовсім не доклала рук.
— Не доклала? Ти ж мій помічник, однаково, що секундант у боксі. Ти глядиш мого щастя й здоров’я. Боксер не може боротися без доброго секунданта. Хай йому чорт, та хіба б же я був тут, якби не ти?! Ти мене підбила рушити в дорогу. Якби не ти, я б досі спився або теліпався на мотузці в Сан-Квентіні за те, що був би прибив якогось скеба абощо… А глянь на мене тепер. Глянь на цей жмуток зелененьких кредиток, — Біл поплескав себе по нагрудній кишені, — щоб купити коней хазяїнові. Маємо з тобою нескінченну відпустку, та й заробляємо не погано. І я ще один фах собі придбав — постачаю Оклендові коні.