Вода в жолобі нагрілася від сонця.
— Стривайте, — сказав фермер. — Не напувайте їх цими помиями. Ось я зараз напущу свіжої води.
Він відійшов під невеличку повітку, повернув електричний вимикач, і одразу загурчав мотор, завбільшки з ящик на садовину. П’ятидюймовий струмінь кришталевої води бризнув у неглибокий головний канал зрошувальної системи і численними рівчаками розлився по садку.
— Хіба не розкіш?.. Розкіш! Розкіш! — співучим голосом захоплювався господар. — Вода — це брунька і овоч! Це кров і життя! Гляньте-но сюди! Та проти цього золотим розсипам гріш ціна, а салун — то жахіття. Я знаю… Я… я ж сам був буфетник. Майже ціле життя був буфетник. Тим-то я й спромігся заплатити за ділянку. Я завжди ненавидів свою працю! Я народився на фермі й увесь вік мріяв повернутися до села. І ось я нарешті повернувся.
Він протер окуляри, щоб краще бачити свою любу воду, тоді схопив сапу й пішов уздовж каналу, відкриваючи входи в дальші бічні рівчаки.
— Такого чудного буфетника я зроду не бачив, — зауважив Біллі. — Я гадав, що він якийсь діловик. Певно, він працював у якомусь тихенькому готелі.
— Постривай завертати коні, я хочу з ним побалакати, — озвалася Сексон.
Господар повернувся назад, протираючи окуляри й не відводячи зачарованих очей від води. Сексон не довелося викликати його довго на розмову — слова полилися йому ще швидше, як вода з-під мотора.
— Піонери позаселяли цей край на початку п’ятдесятих років, — сказав він. — Мексиканці так далеко ніколи не заходили, отож ця земля була урядова. Кожен діставав ділянку в сто шістдесят акрів. І яких акрів! Віри не ймеш, коли чуєш, скільки пшениці тут збирали з одного акра! А потім сталися зміни. Хто тямкіший і витриваліший з піонерів, ті утримали свої ділянки й приєднали до них землі сусідів. Адже треба багато ділянок збити докупи, щоб утворилися такі величезні ферми, як тут бувають. Тож невдовзі дрібних ферм залишилося дуже мало.
— Їм не повелося в грі, — згадала Сексон Голові слова.
Фермер кивнув головою і повів далі.
— Старше покоління мізкувало, як би набути землі, та побільше, ставило великі стодоли та особняки, викохувало садки та квітники. А молодь, розбещена достатками, подалася до міста розтриндити їх. В одному старі й молоді сходилися: і ті, й ті щосили виснажували ґрунт. Рік у рік вони збирали казкові врожаї і не дбали за землю. Лишився після них голий виснажений ґрунт. Великі ділянки землі перетворилися мало не на пустелю.
Тепер, хвалити бога, цим величезним маєтностям настав край, і натомість прийшли ми, дрібні фермери. Небагато років мине, і всю долину поділять на отакі ділянки, як у мене. Бачите, що ми робимо? Знесилену землю, що вже перестала родити пшеницю, ми зрошуємо, доглядаємо як слід і ось маємо!
Ми здобули воду з гір і з-під землі. Недавно я читав дещо на цю тему. Життя потребує харчів, а всякі харчі потребують води; щоб виростити фунт рослинної їжі, треба тисячу фунтів води; на один фунт м’яса треба десять тисяч фунтів води. Скільки води випиваєте ви на рік? Близько тонни. Але з’їдаєте з двісті фунтів городини і стільки ж м’яса, а це означає, що за рік ви споживаєте сто тонн води в городині й тисячу тонн у м’ясі. Тобто щоб прохарчувати рік таку, скажімо, маленьку молодичку, як ви, треба тисячу сто одну тонну води.
— Нівроку!.. — тільки й спромігся промовити Біллі.
— Бачите, якою мірою людність залежить від води, — провадив екс-буфетник. — Ми відкрили тут невичерпні підземні запаси води, і небагато років мине, як цю долину заселиться густіше, ніж Бельгію.
Зачарований п’ятидюймовою цівкою води, що била з землі і поверталася до неї назад, покірна волі мотора, фермер забув про все навколо й навіть не помітив, як фургон від’їхав.
— І він би то споював людей?! — чудувався Біллі. — Та він же тільки на воду годен людей навертати, а не на горілку!..
— Аж любо подумати: стільки чистої води і стільки щасливих людей, що тут оселяться!.. — зауважила Сексон.
— Але це все-таки не місячна долина, — засміявся Біллі.
— Ні, — відповіла вона. — Місячну долину не треба буде зрошувати, хіба що люцерну чи які інші трави. Нам треба, щоб вода сама з-під землі била й розливалася струмочками по всій садибі, а на межі наших володінь щоб була гарна річка…