— Твоя Мерсідіз мала слушність, що люди гризуться за роботу, як пси за кістку, — помалу промовив Біллі. — Це — інстинкт. Я так само не міг стриматись, щоб не тріснути скеба в зуби, як оце Посум не міг не кидатись на тебе. Пояснити цього не можна.
Що вже людині судилося, так воно й буде. Як уже хтось робить щось, то так йому й судилося, — байдуже, чи може він це пояснити, чи ні. Пригадуєш, Гол ніяк не міг пояснити, чого він кинув ціпка Макманусові під ноги на тих змаганнях. Що людині судилося, так воно й буде. Оце й усе, що я знаю. Я ось не мав ніякої причини накидатись на нашого пожильця, Джіммі Гармона. Він хлопець порядний, чесний. А отже мені це просто судилося зробити, бо й страйк провалився, і на душі в мене було так гірко, що й не сказати. Я тобі не казав, але, знаєш, ми з ним бачилися після в’язниці, коли мої руки трохи загоїлися. Я пішов до залізничного депо, діждався, доки він звідкись там повернувся, і перепросив його. А чому я перепросив? Хто його зна, — мабуть, з тієї самої причини, з якої й помотлошив його. Мені так судилося зробити, та й уже.
Отак Біллі розводився повсякденними словами про природу життя, сидячи над річкою Ампквою, доки Посум доводив те саме своїми міцними зубами, пожадливо вгризаючись в оленячу кістку.
Розділ XVI
З Посумом, що сидів поруч неї на передку, в’їздила Сексон до міста Розберга. Вона пустила коні ступою. До задка фургона було прив’язано двоє молодих робочих коней. За ними йшло ще шестеро, а ззаду на дев’ятому коні їхав Біллі. З Розберга всіх цих коней він мав відрядити до Окленда.
В долині Ампкви вони вперше почули приповість про білого горобця. Розповів їм її літній здоровань фермер. Ферма його була зразок доброго ладу й порядку. Від фермерових сусідів Біллі почув згодом, що статки його сягають чверті мільйона.
— Ви чули історію про фермера й білого горобця? — спитав за обідом господар у Біллі.
— Вперше в житті взагалі чую про білого горобця, — відповів Біллі.
— Вони й справді рідко трапляються, — визнав фермер. — Ось послухайте цю історію. Був собі фермер, якому не таланило в господарстві. Все в нього йшло не гаразд, аж ось одного разу почув він про чарівного білого горобця. Казали, що той горобець вилітає тільки на світанні і що хто потрапить спіймати його, тому фермерові пощастить у всіх його замірах. Другого дня наш фермер устав рано-рано, ще й на світ не благословлялося, і почав чекати на того горобця. І знаєте, отак він уставав не раз і не два, а цілі місяці, але навіть хвоста горобиного не побачив. — Господар похитав головою. — Він так і не знайшов того горобця, зате завважив стільки хиб у своєму господарстві і так багато почав докладати праці, чекаючи на біле пташеня, що незабаром його ферма стала на ноги, він виплатив заставне і завів собі поточний рахунок у банкові.
Рушивши з полудня в дорогу, Біллі поринув у глибоку задуму.
— О, я добре второпав, куди він хилить, — промовив він, нарешті. — А все ж таки я не згодний. Звісно, ніякого білого горобця взагалі не було, а суть у тому, щоб рано вставати й працювати щосили, — це я відразу второпав. І все-таки, Сексон, якщо в цьому фермерське життя, не хочу я ніякої місячної долини. Життя не для тяжкої роботи. Працювати не розгинаючи спини можна й у місті. Яка-бо різниця? Для себе ти маєш лише нічний відпочинок, — а яка втіха з життя уві сні? І де не спати — однаково. То вже ліпше подохнути, аніж отак працювати до нестями! Про мене в мандрах куди любіше: там оленя підстрелиш, а то пструга зловиш, полежиш собі горілиць у затінку, посмієшся й побавишся з тобою і… ну, й поплаваєш уволю. Я ж від роботи ніколи не огинався, ти знаєш. Тільки одна річ — поробити в міру, і зовсім інша — дороблятися до нестями.
Сексон цілком була з ним згодна. Вона оглядалася назад на роки, що пройшли в тяжкій праці, і порівнювала їх із теперішнім їхнім безжурним життям у мандрах.
— Ми не хочемо багатства, — сказала вона. — Хай хто хоче ловить собі білих горобців на островах Сакраменто чи в тих зрошуваних долинах. Якщо ми в нашій місячній долині вставатимемо рано, то тільки, щоб послухати пташиний спів і поспівати разом з пташками. А якщо іноді й попрацюємо тяжко, то тільки, щоб мати більше вільного часу на розваги. Коли ти підеш плавати, я піду з тобою. І ми так тяжко битимемо байдики, що робота нам буде за наймилішу розвагу.