Так сиділи вони довго й тихо, з невимовним коханням у душі, мовчазні й щасливі. Потім Біллі притиснув її щільніше до себе, губи його ближче схилилися їй до вуха, і він прошепотів:
— А чи не час нам уже до ліжка?
Багато вечорів перебули вони отак на самоті; часом траплялась і якась розвага: ходили на танці, до театру «Орфей», або до театру Бела, в кіно, або відвідували щоп’ятниці концерти в Сіті-Гол-парку. Іноді в неділю Сексон заздалегідь готувала сніданок, і вони їздили в гори, запрягши Принца й Короля, що їх хазяїн і досі охоче давав йому, аби не застоювалися на стайні.
Щоранку Сексон будив будильник. Першого ранку Біллі встав разом із нею і таки допоміг розпалити вогонь у грубі. Вона дозволила йому це на перший раз, але відтоді почала накладати дрова напередодні з вечора — отож уранці залишалося тільки піднести до них сірника. Сексон змушувала Біллі вилежуватись якнайдовше в ліжку, аж доки вона впорається зі сніданком. На перших порах вона готувала для нього сніданок удома. Потім який тиждень він приходив обідати додому, а тоді знову мусив брати харч із собою. Все залежало від того, в яку частину міста йому доводилося гнати свої биндюги.
— Ти завела з чоловіком кепські порядки, — сказала їй одного разу Мері. — Пестиш ного, зазираєш йому в вічі… Стережись, а ні, то розбеститься він у тебе вкрай! Не ти, а він хай упадає коло тебе.
— Але ж він заробляє на життя, — відповіла Сексон. — Він працює багато тяжче за мене, а я сиджу, згорнувши руки, іноді навіть не знаю, куди час подіти. Крім того, я хочу впадати коло нього, бо люблю його і тому, що… ну, та тому, що я хочу.
Розділ II
Сексон так упорядкувала свій господарський день, що їй лишалося багато вільного часу. Особливо в ті дні, коли Біллі не міг заскочити додому на обід і брав снідання з собою, вона мала цілі години вільні. Звикнувши до виснажливої праці на фабриках та у пральні, вона почала нудитися знічев’я. Їй важко було сидіти без діла, але й ходити в гості до дівочих своїх подруг теж було ніяк — ті ж удень були на роботі. З сусідками вона ще не встигла перезнайомитися, за винятком однієї старої дивачки, що жила поруч них: із нею Сексон часом перекидалася словом через паркан, що розмежовував їхні подвір’я.
Для розваги вона почала часто брати купіль, не жаліючи палива й води. В притулкові та в Сариній господі вона звикла купатися тільки раз на тиждень. Коли вона підросла, то спробувала брати купіль частіше, але ця спроба дала погані наслідки: спочатку Сара тільки глузувала, а потім і гнівом розпалилася. Сарині погляди щодо цього сформувалися ще тоді, коли існував звичай купатися тільки щосуботи, і всякі намагання частіше вдаватися до цієї процедури Сара вважала зарозумілістю й образою для її власної охайності. Крім того, переводилось паливо, і треба було прати більше рушників. Але тепер, у Біллиній господі, де Сексон мала власну грубку, власну балію, і рушники, й мило і не мала нікого, хто міг би їй те заборонити, — вона щодня розкошувала купанням. Щоправда, за ванну їй правила просто велика балія, яку вона ставила у кухні на підлозі, а воду доводилося носити глечиком; але щоб доскочити цих убогих розкошів, їй треба було прожити аж двадцять чотири роки. Чудна сусідка в одній з їхніх коротеньких розмов порадила Сексон, як удосконалити те принадне купання. Дуже просто — треба влити в воду кілька крапель амоніакового спирту; Сексон ніколи раніше такого й не чула.
Ще багато дечого навчила її та дивачка. Їхнє знайомство зав’язалося з того дня, коли Сексон вийшла якось розвішувати на подвір’ї свої випрані талійки та кілька штук найтоншої білизни. Сусідка стояла, спершись на бильця свого ґанку; вона перехопила погляд Сексон і покивала головою — чи то на Сексон, чи то на розвішену білизну.
— Ви тільки-но одружилися, чи не так? — запитала жінка. — Моє прізвище місіс Гігінс. Але я волію, щоб мене звали на ім’я, тобто — Мерсідіз.
— А моє — місіс Робертс, — відповіла Сексон, радісно зворушена звучанням нового для неї імені. — А звуть мене Сексон.
— Дивне ім’я для жінки-янкі, — зауважила сусідка.
— О, я зовсім не янкі! — скрикнула Сексон. — Я каліфорнійка.
— Га-га-га! — засміялася Мерсідіз Гігінс. — Я забула, що я в Америці. По інших країнах усіх американців звуть янкі. А втім, я не помилилась — ви тільки-но одружилися?
Сексон кивнула головою, щасливо зітхнувши. Мерсідіз зітхнула й собі.
— Ех, ви, щасливе, ніжне, вродливе молодятко… Я ладна заздрити вам, шалено заздрити!.. Скількох чоловіків можете ви ще обкрутити круг свого гарненького пальчика! Але ви ще не цінуєте свого щастя. Жодна жінка не цінує його, аж доки стає запізно.