Ах, я згадую вас, мої молоді коханці, лицарі, безумці, одержимі безумством молодості! Я нажилася. Досить! Я ні про що не жалкую. А за моїм старим Баррі я певна свого шматка хліба й теплого місця при вогнищі. А чому я втримала його? Бо знаю чоловіків і знаю, як їх втримати. Знання це гірко-солодке, але більш солодке, ніж гірке. О чоловіки, чоловіки, чоловіки!.. Не дурні тюхтії, не гладкі буржуазні кабани-бізнесмени, але чоловіки з темпераментом, з вогнем і полум’ям! Божевільці? Що ж, може й так, але шляхетні божевільці, що не знають упину!
Маленька моя молодичко, ви мусите навчитися мудрості… Різноманітність! Ось у чому таїна цієї магії, її чарівна сила. Ось та забавка, що потішає чоловіків. Коли чоловік не знайде її у своїй жінці, він обертається в турка; а коли знайде — то він їй вірний раб. Жінка мусить втілювати в собі тисячі жінок. Якщо хочете, щоб чоловік вас кохав, ви мусите втілити в собі всіх жінок на світі. Ви повинні бути завжди нова, повинні блищати для нього свіжістю ранньої роси, повинні бути квіткою, що ніколи не розцвітає цілком і тому ніколи не в’яне. Ви повинні бути для нього барвистим садком, повним завжди нових, свіжих і розмаїтих квітів… І хай чоловік ваш ніколи не подумає, що зірвав останню квітку у вашому садку.
Слухайте ви, маленька молодичко! У квітнику кохання чатує гадюка. Це — буденщина. Придушіть їй голову закаблуком, інакше вона занапастить ваш квітник. Запам’ятайте це слово: буденщина. Не будьте ніколи цілком одверте в інтимному житті. Чоловіки тільки здаються брутальними. Жінки багато брутальніші за них… Не заперечуйте, маленька жіночко. Ви ще дівчинка. Жінки менш делікатні, ніж чоловіки. Чи ж я того не знаю? Про найінтимніші взаємини зі своїми чоловіками вони розповідають одна одній, забуваючи про сором. А чоловіки ніколи не розповідають про своїх жінок. Через віщо? Я гадаю, пояснення тут лише одне. В усьому, що стосується кохання, жінки менш делікатні, ніж чоловіки. Оце ж їхня помилка. І в цьому джерело буденщини, а буденщина — то бридкий слизняк, що загиджує й руйнує кохання.
Будьте делікатні, маленька молодичко. Не показуйтеся своєму чоловікові без серпанка, без багатьох серпанків. Завивайтеся в тисячу серпанків, у блискучу, променисту млу, що грає самоцвітами. Хай не падає до ніг ваших останній серпанок. Щодня прикрашайте себе новими серпанками, і так без кінця-краю. Але хай ці сотні серпанків видаються одним серпанком, хай здаються єдиною заслоною між вами й вашим жадібним коханцем, що прагне здобути вас цілком. Хай щоразу здається йому, що він зриває останній серпанок. Хай він буде певний, що це саме так. Але насправді має бути не так. І тоді не зазнає він пересичення, — завтра-бо знайде новий серпанок, якого ще не бачили його очі.
Пам’ятайте, — йому має здаватися, що кожен серпанок є останній і єдиний. Хай здається вашому коханцеві, що ви останнього кинули йому до рук; але дбайте про завтрашній день: залишайте на завтра (а таких «завтра» буде чимало) більше, ніж те, що ви йому досі відкрили. Тоді чоловікові вашому здаватиметься, що ви різноманітні й несподівані; тоді він цікавитиметься тільки вами, а його очі завжди знаходитимуть у вас новизну і ніколи не шукатимуть її в інших жінках. Ваша свіжість і новість вашої краси та й ви самі, таїна, що криється у вас, причарували вашого чоловіка. Коли чоловік зірвав квітку і випив до краплі всі її пахощі, він шукає інших квіток. Такий він уже зроду. Ви мусите завжди бути для нього квіткою, щойно зірваною і ніколи не зриваною, чарою недопитої і бездонної насолоди.
Жінки дурні, всі вони дурні, бо гадають, що, раз перемігши чоловіка, вони перемогли його остаточно. Відчувши ґрунт під ногами, вони запливають жиром, видихаються, дубіють і робляться нещасні. На жаль, вони надто дурні. Але ви, маленька жіночко зі своєю першою перемогою, ви мусите перетворити своє життя в нескінченний ланцюг перемог. Щодня ви повинні наново завойовувати свого чоловіка. А коли ввірветься ланцюг, коли вже не лишиться нічого перемагати — тоді край коханню, кінець, і чоловік ваш подасться до чужих садків. Пам’ятайте: не треба коханням насичувати донесхочу… Нехай воно розпалює голод, гострий, як лезо ножа, але вгамовувати його цілком — не треба! Ви повинні добре годувати свого коханця, — навіть дуже добре, — проте, коли він іде від вас, нехай іде неситий, і тоді він вертатиметься до вас ще голодніший, ніж пішов.
Місіс Гігінс раптом підвелася й вийшла з кімнати. Сексон звернула увагу на легкість і грацію її стрункого тіла. Коли та повернулася, Сексон перевірила своє враження: ні, то не здалося їй; хода старої і справді легка та граційна.