— Прошу, запускайте бороду, містере Робертсе, але я тоді негайно беру шлюбне розлучення, — погрозилася Сексон. — У тебе таке гарне, чисте й здорове обличчя! Я надто люблю його, щоб дозволити йому зарости бородою. Ах ти, любий, любий мій! Біллі, я не знала, що таке щастя, доки не віддалася за тебе!
— І я теж.
— І так воно буде завжди?
— Атож, — я певний! — відповів Біллі.
— Я завжди думала, що буду щаслива в заміжжі, — провадила Сексон далі, — але ніколи й не марила, щоб воно було саме так.
Повернувши голову, що лежала в нього на плечі, Сексон поцілувала чоловіка в щоку:
— Біллі, це навіть не щастя, — це раювання.
І Біллі вирішив тим часом мовчати про зменшення платні. Поділився він сумною новиною тільки за два тижні, коли довелося віддати жінці урізаний заробіток.
Другого дня Мері з Бертом, одружені вже цілий місяць, прийшли до них на недільний обід, і розмова зайшла на цю тему. Берт дивився на майбутнє дуже похмуро й натякав на неминучий страйк у залізничних майстернях.
— Якби ви всі менше базікали, то все було б гаразд, — обурилася Мері. — Оті профспілчанські агітатори туману на залізничників напускають. Просто злість бере, коли глянеш, як вони воду каламутять. Щоб я була хазяїном, я б зменшувала платню кожному, хто їх слухає!
— Але ж ти сама була у спілці прачок, — лагідно зауважила Сексон.
— Мусила бути, бо інакше не могла б працювати. А чи багато мені дала тая спілка?
— Візьмім хоч би Біллі, — доводив Берт. — Биндюжники мовчали, як риби, годили хазяїнові, все було гаразд, — і раптом маєш! Десять відсотків платні — мов язиком злизало! І попереду — хай йому чорт! — нічого нам не світить! Нам капець. Для нас немає місця в країні, яку ми самі й наші батьки створили власними руками! Нас приборкано, обділено, незабаром ми всі загинемо, — ми, нащадки білих, що прибули сюди з Англії, що протеребили тут ґрунт, звільнили рабів, подолали індіян і створили Захід! Сліпий бачить, що з нами буде!
— А що ж ми маємо робити? — тривожно запитала Сексон.
— Боротися! Тільки боротися! Країна в руках зграї грабіжників! Візьміть бодай Південно-Тихоокеанську залізницю. Хіба не вона керує Каліфорнією?
— Дурниці, Берте, — не стерпів Біллі. — Таке верзеш! Залізниця не може керувати Каліфорнією.
— Ех ти, дурнику! — криво всміхнувся Берт. — Колись і такі дурники, як ти, зрозуміють, нарешті, та буде запізно!.. Гниє все, смердить! Як хто хоче потрапити до законодавчих зборів штату, то мусить їхати до Сан-Франциско, в правлінні залізниці стати перед ким слід на задні лапки й покірно випрохати дозволу! Так повелося ще до того, як ми з тобою на світ народилися, що в губернатори Каліфорнії потрапляють лише колишні директори залізниці. І не сперечайся зі мною! Всім нам капець! Але перше, ніж померти, я б залюбки підсобив почепити на шибеницю отих паскудних злодіяк! Знаєш, хто ми такі? Ми нащадки того славного білого племені, що стиналося на полі бою, що виорало цю землю і створило все довкола. Я тобі скажу, хто ми. Ми останні з могікан!
— Він такий скажений, аж мене жах бере, — не криючи злості, промовила Мері. — Якщо він не триматиме язика за зубами, його виженуть з майстерні. І куди ми тоді подінемося? До мене йому байдуже!.. Але одне скажу вам: до пральні я більше не вернуся. — Вона піднесла правицю, і слова її пролунали врочисто, мов присяга. — Ніколи не вернуся, чуєте — ніколи!
— О, я знаю, куди ти вціляєш! — гостро кинув Берт. — Здохну я чи ні, матиму заробіток чи ні — справа не в мені. Якщо ти схочеш піти кривою стежкою, ти підеш, та й годі.
— Здається, я жила чесно, доки не зустрілася з тобою, — огризнулася Мері. — І залишилася чесна й опісля — це кожен скаже.
Язик Бертів свербів гострими словами, та Сексон вчасно втихомирила його. Її хвилювало майбутнє їхнього шлюбу. Берт і Мері були обоє гарячі, нестримні, дратливі, і їхні вічні сварки не обіцяли нічого доброго.
Безпечна бритва була великим досягненням для Сексон. Вона порадилася зі знайомим продавцем у Пірсовій крамниці й тільки тоді купила, нарешті, бритву.
Однієї неділі вранці, коли Біллі після сніданку лагодився в перукарню, Сексон повела його до спальні й відкинула там рушника: на столі чекали на нього коробочка з бритвами, чашка, мило, помазок та ремінь. Здивований Біллі подався назад, а тоді почав приглядатися. З жалем похитав він головою, вгледівши безпечну бритву.
— Хіба це чоловіче знаряддя?
— Це чудова річ! — запевнила Сексон. — Тисячі чоловіків щодня голяться такими бритвами.