Здоровань коваль понуро зупинився в нерішучості; на обличчі його проступала дика жага, а руки несвідомо стискалися в кулаки.
— І ви така маленька, така крихітка, — розпачливо озвався він. — Я міг би роздушити вас однією рукою, міг би… я міг би зробити з вами що завгодно. Але я не хочу кривдити вас, Сексон. Ви це знаєте. Скажіть одне лише слово…
— Я сказала все, що мала сказати.
— Хай йому чорт! — скрикнув він у мимовільному захваті. — Ви не боїтеся! Ви зовсім не боїтеся!
Вони втупилися одне в одного і довго мовчали.
— І чого ви не боїтеся? — промовив він нарешті, приглянувшись до навколишньої темряви, неначе вивіряючи, чи не сховався тут десь її оборонець.
— Бо маю справжнього чоловіка, — як ножем відрубала Сексон. — А тепер краще йдіть собі!
Коли він пішов, Сексон перекинула оберемок на друге плече й рушила додому, подумки пишаючись своїм Біллі. Навіть сидячи за ґратами, він боронив її своєю силою. Самого ймення його вистачило укоськати такого палисвіта, як Чарлі Лонг.
Того дня, як повісили Отто Френка, Сексон не виходила з хати. Вечірні газети докладно повідомили про виконання вироку. Френкові не дали навіть часу на оскарження. В Сакраменто губернатором штату був залізничний магнат, і він мав право відстрочити кару чи навіть і помилувати будь-якого виломника банку й крадія, але за робітника він і пучкою не смів кивнути. Так сказали сусіди, і так само були казали й Біллі та Берт.
Другого дня Сексон пішла до Скелястого муру. Поряд з нею ішов привид Отто Френка, а за ним посувалася ще непевніша й моторошніша тінь — Білова. Невже й на Біллі чекає такий самий страшний кінець? А певно, — якщо тільки не припиниться кровопролиття й насильство. Біллі з природи борець, він відчуває, що має право боротись. А вбити людину так легко, навіть мимохіть! Скажімо, він заведеться з якимось страйколомом, а той упаде на тротуар або на брук і поб’є собі черепа. І тоді Біллі повісять. Повісили ж за це Отто Френка. Він теж не хотів убивати Гендерсона. Гендерсонів череп тріснув цілком випадково. А проте — Отто Френка повісили.
Сексон ламала руки й голосно ридала, спотикаючись об каміння. Збігали години, а вона забула про все на світі, крім свого горя. Так дійшла вона аж до краю скелястого бар’єра, що врізувався в бухту поміж Оклендом та Аламедською дамбою. Але самого муру вона вже не бачила. Як завжди о цій порі високі хвилі припливу покрили все каміння. Сексон стояла по коліна у воді, а круг неї борсалися десятки здорових щурів, що з писком намагалися видряпатися по її ногах, рятуючись від припливу. Сексон скрикнула з жаху й огиди і труснула у воді ногою. Декотрі щурі пірнули у воду, інші тільки відступилися трохи, а одне пацюрище схопило зубами за її черевик. Вона наступила на нього другою ногою і роздушила. Сексон усе ще тремтіла, але тепер хоч могла бодай розглянутися спокійніше. Вона схопила ломаку, що гойдалася на хвилях неподалік, і швидко відігнала щурів.
Якийсь хлопчак, посміхаючись, саме підплив близько до берега на маленькому, яскраво пофарбованому човні. Вітер напнув вітрило на суденці.
— Хочете на борт? — гукнув він.
— Хочу, — озвалася Сексон. — Тут тисячі здоровезних пацюків. Мені дуже страшно.
Хлопчак кивнув головою, спустив трохи вітрило і підплив мало не впритул до Сексон.
— Відштовхніть прову, — наказав він. — Ось так. Гаразд. Я боюся потрощити кіля… А тепер мерщій на корму, — сюди, поруч мене!
Сексон легко скочила в човна й опинилася біля хлопця. Той перевів шкоти, вітрило напнулося під вітром, і човен помчав по брижастій поверхні моря.
— Ви в човні, як удома, — схвально промовив хлопчак.
Це був худенький, аж тендітний парубійко років на дванадцять-тринадцять, проте здоровий виглядом; його великі сірі очі на засмаглому обличчі, вкритому ластовинням, дивились ясно й задумливо. Гарненький човен, очевидячки, був його власність, але Сексон одразу відчула, що він з їхнього табору, що він дитя народу.
— Я вперше в житті на човні, як не лічити поромного катера, — засміялася Сексон.
Хлопчак пильно глянув на неї.
— Але по вас цього не знати. Ви так наче й народилися на воді. Де ви хочете пристати?
— Мені байдуже.
Хлопчак розкрив рота ще щось сказати, тоді знов глянув на Сексон, поміркував хвилину, і раптом:
— Вільний час маєте?