Выбрать главу

Хлопчик провадив далі, а Сексон, сяючи очима, лише встигала кивати.

У голові в неї промайнуло, яке це щастя мати такого сина. Все її тіло напружилося, немов у ній уже пульсувало нове, ще не народжене життя. Яка міцна порода!..

Вона подумала про себе й про Біллі — вони теж із цієї самої кремезної породи, але їх приречено на бездітність. Разом з чередою дурнів вони опинилися в пастці, на яку перетворено людськими руками цей світ.

Вона знову заслухалася хлопчака.

— Мій батько був солдатом у Громадянській війні, — розповідав той. — Він був військовий пластун і вивідувач. Південці двічі його мало не повісили як шпигуна. В бою під Вілсон-кріком він пробіг півмилі, виносячи на спині свого пораненого капітана. У нього досі ще сидить куля в стегні. І так усі ці роки. Раз він навіть давав мені помацати. Перед війною він полював на буйволів і ставив пастки на хижого звіра. Коли йому вийшло двадцять років, він зробився шерифом у себе в окрузі. А після війни, коли батько був за начальника поліції у Сілвер-Сіті, він повиганяв звідти всіх бешкетників та розбіяк. Він поперебував мало не по всіх штатах країни. Під час вербунку до війська за тих літ він міг хоч би й кого впорати і ще підлітком нагонив страх на плотарів Сасквегани. Його батько в бійці вбив чоловіка одним ударом кулака, — а мав же тоді цілих шістдесят років! Коли йому полічили сімдесят чотири роки, в його другої жінки знайшлися близнята; а помер він, орючи в полі волами, коли йому стукнуло дев’яносто дев’ять років. Він саме розпріг волів і сів під деревом спочити, та так сидячи й помер. Мій батько вдався в нього; тепер він уже здорово підстаркуватий, але не боїться нічого у світі, бо теж правдивий англосакс! Він служить у поліції, але страйкарів ні разу й пальцем не зачепив. Йому все обличчя у кров розбили каміняччям, а він тільки переламав свого кийка над головою якогось галабурдника.

Хлопчак замовк, щоб віддихнутися, і глянув на Сексон.

— Е, — сказав він. — Не хотів би я бути на місці того галабурдника!

— Мене звати Сексон, — сказала вона.

— Це ваше прізвище?

— Ні, ім’я.

— Оце так! — вигукнув хлопчак. — То вам поталанило! Оце якби мене звали бодай Ерлінг! Знаєте — Ерлінг Хоробрий, або Волф, або Свен, або Ярл!

— А як же тебе звати?

— Та просто Джон, — сумно відказав хлопчак. — Але я не дозволяю нікому звати себе Джоном — хай звуть Джеком. Я добре наклав з десяткові хлопців за те, що надумалися кликати мене Джон або Джонні. Хіба ж це не гидко навіть чути — Джонні!

Вони вже минули вугільні склади Довгої набережної, і хлопчак скерував човна в напрямку Сан-Франциско. Суденце вийшло у відкриту бухту. Західний вітер подужчав і наганяв білі гребені. Човен весело мчав за вітром. Коли бризки перелітали через борт, Сексон сміялася, і хлопчак схвально поглядав на неї. Повз них проїхав поромний катер, і пасажири на верхній палубі збилися над бортом, дивлячись на човна. Від хвиль, здійнятих катером, човен на чверть зачерпнув води. Сексон узяла порожню бляшанку й зирнула на хлопця.

— Оце до діла, — сказав він. — Вичерпуйте! — А коли вона скінчила, додав: — Ще один ривок — і ми на Козиному острові. Отаборимося біля Торпедної станції — там великий приплив і вода завглибшки в п’ятдесят футів. Але ж ви змокли до рубця! І нічого? Недарма ж у вас таке ім’я — Сексон. У вас у жилах англосакська кров. Ви одружені?

Сексон кивнула, і хлопчак насупив брови.

— І навіщо? Я от збираюся в мандри по світі, а вам годі й думати про таке. Ви зв’язані по руках і ногах. Одне слово, об’якорилися.

— А все-таки бути одруженою дуже приємно, — всміхнулася Сексон.

— Звісно, всі одружуються, проте квапитися з цим не слід. Чому ви не могли трохи підіждати, як от я? Я теж одружуся, але тільки тоді, як стану старий і побуваю геть усюди.

Вони підпливли з завітряного боку до Козиного острова. Сексон слухняно сиділа в човні, а хлопчак згорнув вітрило й кинув невелику кітву. Потім він витяг вудочки й показав Сексон, як начеплювати на гачок принаду — солоних пічкурів. Вони закинули вудочки глибоко в воду й стали чекати.