Енні ніде не було, бо Енні зовсім не була богинею. Вона була божевільною жінкою, яка чомусь заподіяла Полу багато лиха. Їй удалося витягнути з рота й горла папір і вибратися надвір крізь вікно, поки Пол забувався наркотичним сном. Вона дісталася до сараю та впала. Коли Вікс і Макнайт її знайшли, вона вже померла, але не від нестачі повітря. Насправді вона померла від пробитого черепа, який пошкодила при ударі об камінну поличку, коли спіткнулася. Можна сказати, що її вбила та сама машинка, яку так ненавидів Пол.
У неї були грандіозні плани. Того разу навіть сокири було замало.
Вони знайшли її поруч зі стійлом Мізері. Однією рукою вона вхопилася за рукоятку електропилки.
Тепер усе було позаду. Енні Вілкс лежала в могилі. Але, подібно до Мізері Честейн, вона не знаходила спокою. Пол марив уві сні та наяву, як знову й знову викопує її з-під землі. Богиню вбити не можна. Можна тільки втопити її в бурбоні, та й по всьому.
Він підійшов до бару, подивився на пляшку, а потім озирнувся на двері, де валялися гранки й милиці. Пол кинув на пляшку прощальний погляд і повільно пішов підбирати розкидані речі.
Сполоснути.
Півгодини по тому Пол сидів перед порожнім екраном комп’ютера, розмірковуючи про те, що поступово перетворюється на мазохіста. Замість бурбону він прийняв аспірин, але це все одно не змінить подальшого перебігу подій. Він сидітиме протягом п’ятнадцяти хвилин або навіть тридцяти, спостерігаючи, як у темряві блимає курсор, а потім вимкне пристрій… і таки вип’є.
Хоча…
Хоча коли він вертався додому після сніданку з Чарлі, то побачив дещо цікаве, і до нього прийшла ідея. Невелика. Зовсім маленька. Врешті-решт, подія була незначною. Просто по Сорок восьмій вулиці йшов хлопчик, штовхаючи перед собою магазинний візок, от і вся пригода. Але на візку стояла клітка, у якій сидів досить великий пухнастий звір, якого Пол спочатку сприйняв за кота. А коли придивився, то помітив на його спині широку білу смугу.
— Синку, — спитав Пол, — це скунс?
— Ага, — відповів хлопчик і поштовхав візок геть. У місті не заведено зупинятися для довгих розмов із незнайомцями, особливо такими дивними, у яких під очима висять мішки розміром із пару наплічників фірми «Самсоніт» і які пересуваються за допомогою металевих милиць. Хлопчик завернув за ріг і пропав.
Пол побрів далі, сподіваючись зловити таксі, але щодня йому треба було проходити принаймні милю, тож він вирішив її подолати. Ноги нівроку розболілися, і, щоби викинути з голови думку про обов’язкову милю, Пол почав розмірковувати про те, звідки йшов цей хлопець, де він роздобув цей візок і, перш за все, звідки взявся цей скунс.
Позаду почувся шум, і Пол відвернувся від порожнього екрана. З кухні вийшла Енні. На ній були джинси та червона фланелева сорочка. У руках вона тримала електричну пилку.
Він заплющив очі, потім розплющив, побачив знайому порожню кімнату і раптом розлютився. Він повернувся до комп’ютера та почав швидко друкувати, мало не гамселячи по клавішах:
1
Хлопець почув звук, що долинав з-за будинку, і, хоча в його голові промайнула думка про щурів, він усе одно завернув за ріг. Додому йти було зарано, тому що уроки закінчувалися тільки через півтори години, а він утік зі школи лише після обідньої перерви.
Тварина, яка тулилася до стіни в тьмяному промені сонячного світла, була не щуром, а величезним чорним котом із найбільш пухнастим хвостом, який він коли- небудь бачив.
Пол зупинився, серце раптом затріпотіло.
«Полі, Чи Ти Зможеш?»
Це було питання, на яке він не смів відповідати. Він знову схилився над клавіатурою і за мить почав стукати по клавішах… але тепер спокійніше.
Це був не кіт. Едді Дезмонд усе своє життя прожив у Нью-Йорку, але він бував у зоопарку Бронксу. Господи, зрештою, він же бачив картинки в книжках? Він знав, що це таке, хоча й не мав жодного уявлення, як цей звір міг потрапити в покинутий будинок на Сто п’ятій вулиці, але довга біла смуга уздовж його спини розкрила таємницю. Це був скунс.
Едді почав повільно наближатися до тварини. Під ногами хрупотіла штукатурка…
Він міг. Йому вдалося .
Тож, із вдячністю та острахом, він зміг . Діра прочинилася, і Пол зазирнув у неї, і поглянув на те, що ховалося по той бік, не усвідомлюючи, що його пальці набирали швидкість, що його хворі ноги були в цьому самому місті, але за п’ятдесят кварталів звідси, не усвідомлюючи, що він писав і плакав.
Ловелл, штат Мейн, 23 вересня 1984 року / Бенгор, штат Мейн, 7 жовтня 1986 року
Моїй казочці кінець!
Щира подяка висловлюється за дозвіл відтворити фрагменти з матеріалів, які захищені авторським правом:
«Король дороги» («King of the Road» ) — автор Роджер Міллер (Roger Miller ) . © 1964 р. «Tree Publishing co., Inc.» Міжнародне авторське право збережено. Усі права збережено. Використано з дозволу видавця.
«П’ятдесят способів кинути коханця» («Fifty Ways to Leave Your Lover» ) — автор Пол Саймон (Paul Simon ) . Авторське право © 1975 р., Пол Саймон. Використано з дозволу.
«Колекціонер» («The Collector» ) — автор Джон Фаулз (John Fowles ) . © 1963 р. Джон Фаулз. Використано з дозволу «Little, Brown and Company».
«Ліниві, млисті, божевільні літні дні» («Those Lazy, Hazy, Crazy Days of Summer» ) — автори Ганс Карст і Чарльз Тобіас (Hans Carste, Charles Tobias ) . Авторське право © 1962 р., Німеччина, «Edition Primus Budde KG Berlin», авторське право © 1963 р., «Comet Music Group». Усі права на території США та Канади регулюються та контролюються «April Music Inc.» з дозволу «ATV Music (Comet ) ». Усі права збережено. Міжнародне авторське право збережено. Використано з дозволу.
«Дівчатка просто хочуть розважатися» («Girls Just Want to Have Fun» ) . Авторське право © 1979 р., «Heroic Music». Право на використання віршів надано «Heroic Music (ASCAP ) » автору слів та музики Роберту Газарду (Robert Hazard ) .
«До міста їде Санта Клаус» («Santa Claus is comin’ to Town» ) — автори Гейвен Ґіллеспі та Дж. Фред Кутс (Haven Gillespie, J. Fred Coots ) . © 1934 р., поновлено 1962 р., «Leo Feist Inc». Права належать «SBK Catalogue Partnership». Усі права контролюються та регулюються компанією «SBK Feist Catalogue Inc». Усі права збережено. Міжнародне авторське право збережено. Використано з дозволу.
«Ковть- і-буль» («Chug-a-Lug» ) — автор Роджер Міллер (Roger Miller ) . © 1964 р., «Tree Publishing Co., Inc». Міжнародне авторське право збережено. Усі права збережено. Використано з дозволу видавця.