Вони намагаються створити заслін з уламків, щоб я розбилась об нього, зрозуміла я. Їхня висока швидкість спонукала мене розганятися тільки більше. На такому прискоренні вести бій неможливо: часу на реакцію не лишалося зовсім, але жаринам не треба було опікуватися цим. Вони просто розхідний матеріал, на відміну від нас.
Далі довелося вдаватися до віражів, яких я не виконувала вже кілька тижнів.
— Поперемінний стрій, — сказала я Брейд, вона порівнялася зі мною, і разом ми кинулися петляти серед жарин.
Трясця! Зненацька їх стало сотні, й усі вони зосередилися на нас двох, ігноруючи решту зорельотів.
Я сіпнулася вбік, уникаючи двох жарин, що зіткнулися одна з одною неподалік, обсипавши уламками мій щит. Ще одна мало не поцілила в мене, та я врятувалася останньої миті. Якби вона влучила, мені настав би кінець. Я почувалася самотнім горобчиком посеред зграї голодних яструбів.
Я крутилася, вертілася, виляла й пірнала, силуючись розібратися в навколишньому хаосі.
— Мій щит упав, — прокректала Брейд у передавач.
Трясця. Трясцятрясцятрясцятрясця. Вона полетіла в інший бік, тож мені довелося різко розвернутися й мчати за нею.
— Бачите велику жарину, що несеться на вас трохи нижче 270? Загарпуньте її.
— Але…
— Брейд, виконуйте, — прикрикнула я.
Я заледве встигла ухилитися від величезної жарини, що промчала біля нас на страшенній швидкості. На щастя, Брейд послухалася й вистрілила з гарпуна, поціливши просто в центр. Величезний астероїд потягнув її за собою, забравши з траєкторії польоту кількох інших жарин, що врізалися одна в одну. Розвернувшись, я полетіла за нею, прискорившись настільки, що мої гравітаційні конденсатори перевантажило, і мене втиснуло в крісло. Я заледве поспівала за нею, одночасно стріляючи по жарині, яка неслася на Брейд, а тоді скочила поперед неї, щоб затулити від уламків.
Мій щит тріщав, зореліт трусило. Попереду дорогу нам розчищала велика жарина, за якою ми летіли, але ось і вона сповільнилася, неначебто її оператор розкусив наш задум.
— Угору, на обліт! — крикнула я, шугаючи ввись.
Брейд відчепилася просто перед тим, як інша велика жарина врізалася в ту, за якою летіли ми. Вона заледве ухилилася від чималого уламка, що відколовся після зіткнення, але ми таки зуміли вибратися з трощі. На божевільній швидкості нам за лічені секунди вдалося відійти далеко від поля бою.
— Ох… — зітхнула Брейд. — Це було близько.
Чи не вперше вона була по-справжньому приголомшена.
— Центре, — промовила я, натиснувши кнопку зв’язку, — що, в ім’я зірок, це було?
— Мені прикро, урдалійко Аланік, — відповів мені особисто Вінзік, що вже було дуже незвично. — Інколи жарини демонструють напрочуд агресивну поведінку. От ми й випробовуємо нові двигуни на дронах, щоб відповідати реальним бойовим обставинам.
— Могли б і попередити! — не стрималась я.
— Нам дуже шкода! — відрубав Вінзік. — Будь ласка, не ображайтеся. Брейд, дякую. Ти дуже вразила делегацію.
То он воно що: Вінзік вихвалявся дресуванням своєї людини! І мало не вбив її, а разом із нею — мене.
Самій же Брейд, схоже, було байдуже. Коли не залишилося нових жарин, вона крутнулася й понеслася до лабіринту. Я погнала за нею, і вже за секунду ми влетіли в один із тунелів.
Усередині було тихо.
Звичайно ж, це дурна думка. У космосі завжди тихо. Авжеж, я могла ввімкнути симуляцію вибухів і вібрацій, щоб мати невізуальні відчуття бою, але відсутність атмосфери означає, що вибухових хвиль теж немає, а це, своєю чергою, — що не може бути й звуку.
Мені це було цілком нормально. Польоти у вакуумі мають бути безшумні. Темрява була настільки порожня, настільки грандіозна й неосяжна, що вона й мала поглинати всі звуки.
У тунелях лабіринту було дещо затишніше. Здавалося, тут мають лунати стукіт камінців, крапання води чи хоча б далеке поскрипування механізмів, що постійно рухалися. Одначе навколишня тиша тут справляла моторошне враження.
Мій прожектор вихопив корабель Брейд, що летів попереду мене. Сповільнившись до нехарактерно низької для себе швидкості, вона обачно просувалася коридором.
— Бачите вхід попереду? — спитала вона.
— Так, — відказала я.
Якщо ми обидві бачили його, це означало, що він справжній — хоч подібні пройми, у принципі, майже завжди були справжні. Найбільш несподіваними ставали речі, які голограми намагалися приховати.
За тим входом ми залетіли в камеру, котра виявилася одним із тих приміщень, що здавалися затопленими. Були там навіть голографічні рибки, які плавали косяками, і чорна тінь зі щупальцями в кутку.