Я…
Мої аргументи вмить розтанули. Я знала, що він має рацію, і вигадувати пояснення зараз — це як узяти в бій не ту зброю. З Йорґеном завжди працювала лише одна річ: правда.
— Вони роблять усе, щоб убити мене, Йорґене, — сказала я. — Вони кидатимуть на нас усе, що мають, тільки б знищити мене.
Ми зупинилися в кінці коридору під сліпуче-білою лампою.
— Сам знаєш, це правда, — продовжила я, ловлячи його погляд. — Вони знають, хто я. Якщо прибрати мене, вони зможуть тримати нас на Детриті вічність. А щоб дістатися до мене, вони не жалітимуть нікого.
— То ти захотіла полегшити їм роботу?
— Повторюю, я їх відволікаю, щоб…
Слова застигли в мене на губах. Бісів Принда з тим його проникливим поглядом.
— Добре, добре. Я навмисне доводжу себе до межі. Того єдиного разу, коли вийшло здійснити гіперстрибок, мене мало не накрив вибух. Я втратила всяку надію, була налякана й готувалася загинути. Того й подумала, що коли відтворити ті відчуття, я зможу стрибнути ще раз. Я досліджую, на що здатна й що це… що я взагалі таке.
Він зітхнув і драматично підняв очі до стелі.
— Борони нас святі, — видихнув він. — Дзиґо, це безглуздя.
— Це відвага, — заперечила я. — Справжній воїн випробовує себе. Без жодного помилування до себе досліджує межі власних можливостей.
Він вирячився на мене, але я не здавалася. Йорґен умів змусити мене сказати те, у чому я нізащо не зізналася б — навіть самій собі. Мабуть, ця риса й робила його хорошим командиром. Трясця, сам той факт, що він знав, як мене приструнити, слугував найкращим тому доказом.
— Спенсо, — почав він, — ти — найцінніший наш кадр. Ти — надзвичайно важлива для СОНу… і для мене.
Раптом я побачила, наскільки близько він стоїть. Легенько нахилився до мене, і на мить здалося, ніби не зупиниться на цьому. Шкода, але між нами стояла одна річ, що регулювала нашу поведінку. Романтичні стосунки між командирами і підлеглими були заборонені.
Одначе, крім того, було ще дещо. Він — уособлення порядку, коли ж я… одне слово, я не така. Навіть не розуміла, хто я — або що. Коли бувала чесна з собою, доводилося визнавати, що це і є головна причина, чому за останні півроку ми так і не зайшли далі.
Зрештою Йорґен відхилився.
— Сама знаєш, Національна асамблея постійно наголошує, що ти занадто цінна, щоб ризикувати тобою в бою. Вони прагнуть захистити тебе.
— То хай стараються краще, — відрізала я сердито.
— Я теж так вважаю, — легенько усміхнувшись, відповів він. — Та чи треба давати їм приводи? Ти частина команди. Ми — частина команди. Не треба брати все на себе, Спенсо. Я тебе дуже прошу. Зорі милі, досить навмисне наражати себе на небезпеку. Ми знайдемо інший спосіб.
Я кивнула, але… Легко йому казати. Ба розповідала, що навіть у часи, коли в наших пращурів був власний флот, таких, як я, боялися.
Ми були моторниками. Гіперприскорювачами. Диваками. Можливо, навіть узагалі не людьми.
Йорґен увів код на дверях у кінці коридору, та не встиг закінчити, як вони відчинилися. З того боку їх активувала Кіммалін.
— Народ, — задихано сказала вона, — народе!
Я нахмурилася. Нечасто вона так збуджувалася.
— Що?
— Я отримала звістку від Роджа, — пояснила вона. — Ви ж знаєте, що інженери досі аналізують комп’ютерні системи платформи? Так от, вони дещо знайшли. Запис.
4
Ми з Йорґеном пішли за Кіммалін у залу, яку називали бібліотекою, хоча жодної книжки в ній не було. Там інженерний корпус обробляв старовинні банки даних. Зі стіни зняли кілька панелей, виставивши напоказ плетиво дротів, що тягнулися під нею, як жили під шкірою. Їм вдалося під’єднатися до багатьох систем платформи без зайвого клопоту, проте до кількох доступу ми ще не отримали.
Кіммалін підвела нас до невеликої групи інженерів у комбінезонах, котрі, зібравшись перед великим монітором, захоплено про щось перешіптувалися. Я окинула приміщення поглядом у пошуках своєї команди, але крім мене, Йорґена, Кіммалін і ще кількох офіцерів зі штабу адмірала там більше нікого не було. Я поправила свій льотний костюм, досі мокрий від поту після бою.
— Шкода, що не додумалася перевдягнутися, — шепнула я Йорґенові.
— Можу створити вам голограму нового одягу, — запропонував М-Бот. — Я…
— Хіба від того я буду почуватися чистішою? — спитала я в нього. Серйозно, відколи в мене з’явився той браслет із передавачем і голографічним проектором, М-Бот постійно шукав причину похизуватися своїми вміннями.