Відтак опустилася в яму. Повагавшись лише мить, я полізла за нею. Серце моє закалатало, але наші ліхтарі вихопили лише невеличку пусту камеру з низькою стелею.
— Чудова робота, — пролунав голос Вінзіка в наших навушниках. — Урдалійко Аланік, Брейд Шімабукуро, ви — сьома пара, яка знайшла цю камеру за час навчань.
— Що далі? — спитала я. — Ну, тобто, якби це був справжній лабіринт, що ми знайшли б тут?
— Нам невідомо, що там було б, — відповів Вінзік. — З-за мембрани ще ніхто не повертався. Та в справжньому лабіринті ви маєте активувати зброю. Від цього залежать життя мільйонів.
Зброя. Нам не раз казали про неї, але подробиць ніколи не розголошували. Запевняли тільки, що під час атаки справжнього делвера нам видадуть зорельоти, оснащені цією зброєю, яка, вочевидь, була бомбою. І її ми мали активувати біля приміщення з мембраною.
— Добре, — промовила Брейд. — Оскільки вже знайшли це місце, гадаю, ми готові. Кінець зв’язку.
Вона підскочила, підтягнулася й вилізла з ями, повернувшись у камеру з мохом. Я пішла за нею, вимкнувши канал із центром.
— Готові? — перепитала я в неї. — Брейд, ми розшукали серце тільки раз. Це треба проробити ще багато разів.
— Для чого? — зронила вона. — Кімнати повторюються, ми вже бачили все, на що здатен цей тренувальний лабіринт. Ми отримали всю необхідну підготовку.
Я наздогнала її.
— Не думаю. Підготовка ніколи не буває зайвою.
— А якщо ми розслабимося через цей тренажер? Справжній лабіринт непередбачуваний. Це божевільне місце за межами нашого розуміння. Якщо й далі літатимемо тими самими приміщеннями, дуже скоро звикнемо до них. Тож що більше тренуватимемося, то сильніше шкодитимемо самі собі.
Коли ми підійшли до своїх кораблів, я завагалася через її слова про злість. Тоді, подолавши нерішучість, зняла шолом. Не хотіла, щоб мікрофони вловили те, що я збиралася їй сказати.
Брейд уже збиралася заскочити на крило свого зорельота, але зупинилася, побачивши мене. Смикнувши головою, також стягнула шолом. Я відклала свій убік і показала їй жестом зробити так само.
— Що? — спитала вона.
І знову я мало не зізналася їй. Насилу стрималася, щоб не вимкнути браслет і показати своє справжнє обличчя. У цьому місці обману й тіней я ледве не розповіла їй правду. Мені так сильно хотілося мати хоч когось, із ким я могла б поговорити, хто зрозумів би мене.
— Що, якби існував спосіб усе змінити? — сказала я натомість. — Зробити так, щоб до людей не доводилося ставитися, як ставляться до вас? Показати Старшині, що вона помиляється щодо вас?
Вона скинула голову й по-діонівському стиснула губи.
— У цьому-то й вся біда, — промовила вона. — Там не помиляються.
— Те, що зробили з вами, Брейд, неприродно. Ви мали право відчувати злість.
Вона схопила свій шолом, наділа його й залізла в кабіну. Я зітхнула, але вчинила так само. Тому мій шолом був уже знову в мене на голові, коли я почула її наступні слова.
— Центре, — промовила Брейд. — Оскільки ми знайшли серце, я випробую зброю.
— Даю добро, — відказав Вінзік.
Стоп. Що?
— Брейд! — крикнула я, різко крутнувшись до її кабіни. — Я ж ще навіть не…
Вона натиснула кнопку на панелі приладів, і з носа її корабля вирвався спалах. Він накрив мене невидимою хвилею, діючи не на тіло, а на розум.
Тої ж таки миті я дізналася дорогу додому.
31
Язнала шлях додому.
Побачила дорогу до Детриту так чітко, як пам’ятала стежку до печери, у якій знайшла М-Бота. Так само чітко, як пам’ятала день, коли батько востаннє полетів на бій із креллами.
Маршрут відпечатався в моєму мозку світловою стрілою. Якимось дивом я бачила не лише напрямок руху, а й точку призначення. Мій дім. Ця таємна зброя, створена для боротьби з делверами, виявилася не тим, чого я очікувала.
— Тест пройшов успішно, — оголосила Брейд. — Якби це був справжній делвер, я на сто відсотків упевнена, що його перекинуло б на людський заповідник Детрит.
У навушнику залунали радісні вигуки й привітання. Я чула, як Вінзік повідомив урядовій комісії про справність антиделверної системи та відмінну підготовку пілотів. Закінчив він простим, а втім, приголомшливим висновком:
— Якщо делвер колись і нападе на Старшину, завдяки моїй програмі ми зможемо перекинути його на знищення людства. Так, нацькувавши їх одна на одну, ми поборемо дві найбільші загрози для Всесвіту!
На мене зійшло моторошне усвідомлення. Я скинула шолом, вискочила з кабіни й по м’якій землі підбігла до зорельота Брейд. Вона сиділа на крилі, поклавши біля себе свій шолом.