Це вже занадто, вирішила я, залазячи в кабіну. Ні. Я не хотіла мати нічого спільного з делверами. Хай як нереалістично це було б, мені не хотілося навіть відчувати на собі їхні погляди. Не хотілося, щоб їхні думки перепліталися з моїми, від чого всі й все здавалися мені незначущими.
Що б там не задумали Брейд із Вінзіком, я не хотіла бути частиною цього. Мені належало знайти спосіб зупинити це.
— Брейд, — сказала я, коли ми обидві ввімкнули передавачі, — невже вам зовсім байдуже, що вони планують застосувати цю зброю для знищення цілої планети людей? Це ж ваш народ.
Відповіла вона не зразу. А коли заговорила, мені здалося, ніби в її голосі я вловила нерішучість.
— Вони… Вони на це заслужили. Так треба.
Так, безсумнівно, її броня не бездоганна. От тільки як скористатися цими слабинками задля власної вигоди?
Вилетівши разом із лабіринту, ми попрямували до своєї ланки. Та не встигли приєднатися до неї, як отримали виклик із «Мір і ваг».
— Ви, двоє, урдалійко Аланік і людина, повертайтеся на борт, — скомандували чиновник.
Я відчула напад паніки. Невже це продовження Вінзікових спроб завербувати мене, чи, може, це через розвідувальний дрон? За божевільними відкриттями, які вивалила на мене Брейд, я вже майже й забула про свій план і маленького робота, якого сховала на борту «Мір і ваг».
Виглянула на зорі. Без жодних координат я знала дорогу до Детриту. Відчувала його й шлях, що відпечатався в моєму мозку. Відбиток слабнув, як координати Міжзір’я, які передала мені Аланік, але значно повільніше. Я відчувала, що ця стріла триматиметься в моїх спогадах ще багато днів.
Просто Аланік була ослаблена, майже при смерті. Тому її координати й вивітрилися так швидко. Цей же відбиток був набагато глибший.
Я могла полетіти звідси. Виконати стрибок додому просто зараз. Я була вільна.
Проте в посольстві залишалися М-Бот і Слимачка. Ні… моя місія ще не закінчена. Ще рано кидати все. Треба потерпіти.
Вінзік не міг знайти дрона, сказала я собі, проганяючи тривогу. Але чого тоді викликають саме нас? Узагалі, нащо викликати мене? Аби в них виникли підозри, вони могли б просто збити мене, та й квит, хіба не так?
Я взяла курс на «Міри й ваги», який, супроти велетенського багатогранника лабіринту, здавався дрібним метеоритом. Як тільки підлетіла достатньо близько до корабля, мій браслет задзижчав — зв’язок із дроном відновився.
«Статус?» — накладала я повідомлення на браслеті.
«Проникнув у моторний відсік, — відповів він. — Зависнув у кутку. Видимість добра. Алгоритм визначає вкрай низьку ймовірність викриття. Продовжувати стеження чи повертатися на місце збору?»
«Бачив щось цікаве?»
«Неспроможний відповісти на таке запитання. Але хронометр вказує, що я прибув на місце після здійснення гіперстрибка».
Я подумала, що буде краще, якщо він залишатиметься на місці до повернення на Міжзір’я. Так я зможу добути секретну інформацію.
«Залишайся», — настукала я.
Приземлившись за Брейд у доку для винищувачів, я передала зореліт технікам. Відтак підійшла до неї.
— Є ідеї, що це може бути? — запитала я. — Це якось пов’язане з вербуванням мене?
Брейд — знову по-діонівськи — ухильно змахнула пальцями.
Нас зустрів охоронний дрон, який незнайомим коридором, устеленим червоним килимом, провів нас із доку крізь весь корабель. У мене виникло ірраціональне відчуття, ніби мене ведуть у тюремну камеру, яке минуло, коли ми ступили крізь розсувні двері й потрапили на святкування.
У приміщенні з келихами в руках стояли крелли й діони в офіційних одностроях і хітонах. На великому екрані на стіні йшла трансляція тренування, яку час до часу переривали слайди з поясненнями філософії нашої підготовки. З тих уривків, які переклав мені значок, я зрозуміла, що Департамент захисних служб докладав титанічних зусиль, аби довести владі важливість свого проекту.
А ще я помітила пілотів з інших загонів, що розмовляли з посадовцями. Схоже, сюди мене викликали задля пропаганди. Нарешті Вінзік махнув мені підійти до нього, тоді як дрон наказав Брейд зачекати.
Судячи з того, як бадьоро вимахував руками зеленого екзоскелета, Вінзік перебував у піднесеному настрої.
— А ось і вона! Єдина представниця свого виду на Міжзір’ї. Зараз служить у моїй програмі. От вам і прямий доказ її чеснот.
Двоє креллів, яким він це розповідав, повернулися до мене.
— А, — промовив один. — Це не ваш народ у минулому прислужував людям? І як воно, нарешті отримати запрошення в Старшину?
— Це велика честь, — вичавила я з себе.
Трясця, чому це мало трапитися саме сьогодні? Коли я не була на полі бою, тривога за розвідувальний дрон зробилася просто нестерпна.