— Але, Вінзіку, мені цікавіша ваша людина, — сказав інший крелл. — Вона часом нікого випадково не вбила?
— Ой, леле, що ви? Вона дуже вихована. Але, ваша честь, повернімося до проекту. Нарешті в нас є дієвий план захисту від делверів!
— А крім того, — пролунав голос у мене за спиною, — перший за сто років активно пілотований космічний флот. Щоправда, зібраний повністю з нижчих видів.
Я обернулася й побачила за собою Куну. Навіть серед дипломатів і політиків Куна виділялися: високі, з темно-синьою шкірою, загорнуті в хітон такого темного відтінку пурпурового, що він здавався чорним.
— Не повністю, — заперечив Вінзік. — У нас є один діон. Як не дивно, шаблон.
— Та це однаково неймовірний крок, — сказали Куна. — Що змушує замислитися над мотивами, які плекає Департамент захисних служб, коли взявся готувати такі сили.
Я буквально відчувала напругу між Куною та Вінзіком. Решта чиновників зробили жест, відповідний людському покашлюванню — схрестили руки, — і відійшли. Залишилися тільки я, Вінзік і Куна.
Вони мовчали, бурячи одне одного поглядами. Урешті, не зронивши й слова, Вінзік відвернувся й заговорив до когось, хто розмовляв неподалік. Відтак бадьоро рушив у той бік і вклинився просто в розмову, захоплено розповідаючи про свій план захисту від делверів.
Як багато відомо Куні? Я задумалася. Це вони запросили сюди цитонікиню Аланік. Напевно ж, підозрюють, що замислив Вінзік, але наскільки можна довіряти їм обом?
— Не знаю, що це значить, — сказала я Куні, — але ваші політичні ігри мене не цікавлять.
— На жаль, Аланік, ця гра ваших інтересів не враховує. Ви залучені в ній, попри ваше бажання.
— Ви знали про зброю? — спитала я. — Вам було відоме її призначення — відвернути делверів, щоб вони нападали на інші планети?
— Я підозрювали, — відповіли Куна. — Тепер маємо підтвердження. Є деякі… речі, які мені треба вам пояснити, але тут розмовляти не можна. Я пришлю когось по вас на Міжзір’ї. Прошу відгукнутися хоча б цього разу. Часу обмаль.
Вони обдарували мене своєю моторошною посмішкою, від якої мені аж дрижаки пробігли по спині. Хіба не Куна розповідали мені, що людство зазнало краху, бо намагалося використати делверів, як зброю? Цікаво, якої думки вони про те, що Вінзік і Старшина хотіли повторити те саме?
Куна розвернулися, готуючись іти, але я потягнулася до них, рішуча почути відповідь негайно. Та раптом мене урвав крик із протилежного боку кімнати.
— Не буду! — скрикнула Брейд. — Та й не треба вам знімок із чудовиськом.
Пошпуривши об стінку склянку з кольоровою рідиною, що заляпала все навколо, вона вийшла.
Трясця! Я кинулася за нею, покинувши збори. Позаду за нами летів дрон, який привів нас сюди.
Я наздогнала Брейд на першому перехресті, де вона зупинилася, не знаючи, куди йти далі. Охоронці навколо недовірливо покосилися на нас — сьогодні в коридорах було більше варти, ніж звичайно: либонь, через високих гостей.
— Що пішло не так? — запитала я в неї.
— Зі мною все не так, — відрізала вона. — І з ними всіма. Але я не якась чудасія, на яку треба витріщатися.
Я скривилася. Її почуття були мені знайомі, та своєю поведінкою вона явно не покращувала репутації людей серед жителів Старшини.
— Прошу за мною, — звернулися до нас оператор дрона. — Мені дали дозвіл провести вас у стрибковий відсік, куди невдовзі прибуде решта вашого загону.
Він полетів коридором, і ми пішли за ним, минаючи ілюмінатори, крізь які було видно зорі. Часом я забувала, що ми на борту зорельота, хай як дивно це звучало б. СОН не володів суднами, більшими за транспортувальників для піхоти. Кораблі таких розмірів — що вміщали цілі зали для урочистостей — ще ніколи не траплялися мені в житті.
Я намагалася не відставати від Брейд, підшукуючи правильні слова.
— Мені відоме одне місце, — прошепотіла я до неї, — де на вас не дивитимуться, як на потвору й не тицятимуть пальцями.
— Де? — відрубала вона. — На вашій планеті? Аланік, я знаю історію вашого народу. Мій його завоював. Тож там я буду не просто потворою — мене там ненавидітимуть.
— Ні, — заперечила я, беручи її за лікоть і зупиняючи в порожньому коридорі.
У цій зоні корабля охорони було менше. Частину варти перевели стерегти залу для зборів. Дрон-провідник був далеко.
— Брейд, — шепнула я, — мені ж видно, вас непокоїть цей план.
Вона не відповіла, тільки мовчки заглянула мені в очі.
— Є деякі… речі, про які я поки що не можу говорити, — мовила я. — Але обіцяю, я заберу вас у місце, де вас цінуватимуть. Не ненавидітимуть і боятимуться. А любитимуть. Потім поясню. Тільки, коли прийде час, попрошу уважно мене вислухати, домовилися?