Обернувшись, я побачила його просто біля себе, відчувши його емоції. Ненависть, зневага, злість. Мною пронеслися відчуття, від яких мені забило подих. Для делверів усе життя в нашому Всесвіті було, як для нас — рій комарів. Та звідкись цей делвер знав, що я — дещо більше. Він завис наді мною, оточуючи з усіх боків, душачи мене.
Я помру. Я пом…
Я знову опинилася у своєму кріслі на «Мірах і вагах». Ая досі розповідала свою історію захопленим слухачам.
Пригнічена, спітніла, я зіщулилася. Ще ніколи не почувалася такою дрібною. Такою самотньою.
Тремтячи, спробувала прогнати незвану емоцію. Я не розуміла, моя вона, чи просто побічний ефект від зустрічі з делвером. Та мене поглинула самота.
Це відчуття було навіть гірше, ніж під час навчання на Детриті. Тоді я жила в печері, спала в кабіні зорельота, поки решта моєї групи разом вечеряла й ділилася кумедними бувальщинами. Тоді принаймні в нас був спільний ворог. Тоді я мала підтримку й друзів, хай навіть мені й доводилося самотужки добувати собі харчі.
А тут я, самозванка, сиділа у ворожому кораблі, оточена незнайомцями. Хоч і вважала Гешо й Морріумура своїми друзями, вони без зайвих роздумів уб’ють мене, дізнавшись, хто я насправді.
«Оновлення статусу, — зненацька озвався дрон повідомленням, яке завібрувало в мене на руці. — Висока ймовірність викриття».
Раптом залунали сирени. Кіценка Ая замовкла, решта мого загону звелася, сполошившись від різкого звуку.
«Що? — набрала я повідомлення дрону. — Поясни!»
«Перед виходом з інженерного відсіку я зачепив сигналізацію, — відповів він. — Інженери проводять пошуки. Мені не вдалося втекти в коридор. Незабаром мене помітять».
Трясця! Ми хоч і прибрали з дрона всі розпізнавальні знаки, М-Бот усе ж мав побоювання, що коли виявлять, зможуть ідентифікувати як власність Аланік.
Трясцятрясцятрясцятрясцятрясця.
«Накази?» — запитав дрон.
Мені сяйнула думка. План, якщо чесно, так собі, але під тиском нічого кращого придумати я не могла.
«Можеш зняти пістолет, прикріплений до твого корпусу?»
«Так. Функціональні лапи дотягнуться до нього».
«Зніми запобіжник, — наказала я. — Прибери плівку. Вистав перед собою. Тисни на гачок».
32
Я чекала, що він почне огризатися. М-Бот так і зробив би, але дрон — не він. До того ж він був не справжнім ШІ, тому виконував мої накази, не замислюючись про наслідки.
Навіть у своєму відсіку ми почули постріли, хай і приглушені.
Пілоти почали нервово перешіптуватися.
«Продовжуй стріляти, — відправила я повідомлення дрону. — Роби все, щоб тебе не знищили».
«Виконую».
Сигнали тривоги наче подуріли, з динаміка залунав голос, який було чутно й у коридорі:
— Ворожий напад на інженерний відсік! Кількість нападників невідома, але вони ведуть вогонь!
Ще один залп пострілів неподалік. Поїхали, подумала я.
— Нас атакують! — закричала я до інших пілотів, скочила на ноги й напнула рюкзак на плечі. — Треба допомогти!
Я розчахнула двері й вибігла в коридор. Морріумур залишалися сидіти в кріслі, але Гешо не треба було повторювати двічі. Він закричав:
— Кіцени, до зброї!
За мною в коридор помчали платформи з маленькими пухнастими воїнами.
— Стійте! — озвався з відсіку голос Вейпор. — Думаю, місцева охорона впорається сама!
Не слухаючи її, я побігла далі коридором. Як й очікувала, побачила, що єдина вартова біля інженерного відсіку присіла за стіною та викликала підкріплення. Говорила вона по-діловому, але направду екіпаж цього корабля ніколи не бував у бою.
— Я можу допомогти, — сказала я чатовій. — Тільки мені знадобиться зброя.
У коридорі пролунала нова серія пострілів. Креллка кинула погляд у той бік, тоді — на мене.
— Не можу… Ну, тобто…
З великим задоволенням спостерігаючи, як її крутий образ розвалився, щойно почалася стрілянина, я нетерпляче виставила руку, і вартова вийняла невеликий пістолет, який передала мені. Тоді підняла рушницю й кивнула.
— Гешо, стережіть цей коридор, — наказала я. — Дивіться, щоб не прошмигнув ніхто підозрілий!
— Вас зрозумів! — кинув Гешо, і платформи кіценів утворили позаду нас заслін.
Мушу віддати належне креллці, бо вона таки підвелася й побігла коридором. На ходу вона різко смикала клешнями. Це була креллівська версія жесту «за мною». Ми проминули великий знак на стіні, що позначав вхід в інженерний відсік.
Після тижнів роздумів, як туди пробратися, я бігла за чатовою, відчуваючи дедалі більше збудження. Ми звернули в інший коридор, і в ніс мені вдарив запах лимону. Може, недавно тут прибирали? На стіні висів знак: «ВХІД ТІЛЬКИ ДЛЯ АВТОРИЗОВАНОГО ПЕРСОНАЛУ ЗА ПЕРЕПУСТКОЮ 1-Б».