Постріли лунали за дверима трохи далі, але вартова зупинилася й крутнулася до мене.
— Далі вам не можна, — сказала вона. — Такі правила.
— Невже правила важливіші за порятунок інженерів?
Задумавшись над моїми словами, креллка врешті промовила:
— Зачекаймо тут. Усі додаткові наряди зараз на містку, несуть особливу варту, але скоро надійдуть на підмогу. Нам лишається тільки проконтролювати, щоб нападники не втекли.
Я однаково спробувала прорватися, але вона твердо виставила перед собою руку, перекриваючи мені дорогу, тому я присіла під стіною, звівши пістолет. Поставила біля себе наплічник. Думки так і літали мені в голові. Як забрати дрон? Щомиті в цей коридор набіжить охорона.
«Статус?» — запитала я в дрона, потайки настукавши повідомлення на браслеті.
«Вчені ховаються, — відповів він. — Вогню у відповідь не ведуть».
Я оглянула коридор.
«За моєю командою вилітай у коридор. Зроби два постріли трохи вище, так, щоб нікого не зачепити. Потому кинь пістолет».
«Підтверджую».
«Я поставила рюкзак під стіною. Як покинеш пістолет, швидко пірнай туди».
«Інструкція зрозуміла».
Так. Глибоко вдихнувши, я віддала команду: «Зараз».
Дрон, видимий лише як мерехтіння в повітрі, тут же вилетів у коридор і вистрілив високо вгору, через що вартова з криком повалилася на підлогу.
— Вогонь перекинувся на нас! — вигукнула я і, як тільки дрон покинув пістолет, зробила постріл.
Я провела трохи часу в тирі, але ніколи не подумала б, що влучити по рухомій цілі з пістолета настільки важко. Перші три постріли були хибними, але я таки потрапила по пістолету до того, як він упав.
Він вибухнув несподівано потужно, сиплючи навсібіч іскрами й плавленим металом. Очевидно, то здетонував його акумулятор. Нас накрило сліпуче-яскравим, оглушливим вибухом, і я кинулася до креллки, мовби закриваючи її.
Ми повалилися жужмом на підлогу. Я закліпала, намагаючись прогнати яскраві світляні плями, що стояли мені перед очима. Судячи з ошелешеного вигляду креллки, з нею сталося щось подібне.
Зрештою вона зіштовхнула мене із себе й зіп’ялася на ноги.
— Що сталося?
— Дрон, — відказала я, показуючи на випалену пляму на килимі. — Я його збила.
Самого дрона ніде не було видно, проте від знищеного пістолета залишилися уламки. Сирена й далі вищала, але, не почувши нових пострілів, чатова обережно підійшла оглянути випалену пляму.
— Повертайтеся в стрибковий відсік, — наказала вона.
Що я з радістю й зробила, схопивши свій рюкзак — який виявився важчим, коли всередині був ще й дрон.
Вартова зазирнула в інженерний відсік перевірити ситуацію там, після чого гукнула мені:
— Тільки пістолет залиште!
Поклавши пістолет під стіною, я розшукала Гешо якраз перед тим, як повз нас пробігли шестеро охоронців. Один із них, діон, прокричали нам повертатися в стрибковий відсік. Добре, хоч не запідозрили ні в чому. Решта пілотів, налякані криками, товклися в коридорі.
Ми повсідалися в крісла, і я міцно вчепилася у свій рюкзак із контрабандним дроном. Заглянула всередину й неабияк здивувалася, побачивши його. Хіба він не має бути невидимим?
Хутко защебнувши наплічник, наклацала повідомлення: «Активуй голограму. Версія два — порожній контейнер».
«Голографічний модуль деактивовано, — відповів він. — Систему пошкоджено вибухом».
По обличчю мені котився піт. Мене викриють, якщо охорона вирішить перевірити рюкзак.
Нарешті сирени замовкли, і я відчула, як «Міри й ваги» пришвартувався до Міжзір’я. Тривога тільки зросла. Може, вийде якось заховати дрон на кораблі, а тоді прийти по нього пізніше?
Та шансів на це не було навіть найменших: нам наказали йти в док для шатлів. Я йшла серед групи схвильованих пілотів, дивлячись на охорону, якої в коридорах значно побільшало. Гарячково міркуючи, як бути, я пригадала другу голограму, яку запрограмував у мій браслет М-Бот. Це були діон, які нічим не виділятимуться.
Як би її зараз застосувати? Навіть це було малоймовірно. Таємничий діон, що раптово з’явиться замість мене, викличе підозри. Так я і брела собі далі, з кожним кроком тільки більше запевнялася, що весь удар упаде на мене. Зациклена на цьому, я зовсім не помічала однієї дивної речі, доки не опинилася в доку.
Вейпор. Я не відчувала її запаху, а інші пілоти не розступалися, щоб утворити місце для неї, як звичайно. Ступивши в док, я стала чекати, намагаючись унюхати її.
І ось уже наступної секунди мене огорнув її дух. Різкий запах… лимонів. Той самий, який я відчула в коридорі біля інженерного відсіку.