Що? Я вже була ладна заперечити, що не розумію, про що говорить Куна, аж раптом — уперше в житті — подумала, перед тим як щось казати. Куна звідкись узяли, що я вже й так знаю секрет. То… чому не підіграти б їм? Хай до такого мене не готували, зате я була тут, а моєму народові потрібен хтось розсудливіший, ніж колишня я.
— Ми не знали достеменно, чи наші методи такі ж, як ваші, — сказала я. — Тому й подумали, що варто ризикнути, особливо, коли нам уже випала нагода на власні очі побачити кораблі й секретні проекти Старшини.
— Увесь цей час ви мене дурили, — мовили Куна. — Тепер вам відомо про зброю, розташування тренувального лабіринту і… незгоду між нашими департаментами. Це мене вразило, якби так не розсердило.
Я подумала, що найрозумніше буде змовчати. Ми залетіли в район міста, де, оточені широкими садами, стояли величні будівлі з куполами. Урядовий квартал? Я була майже впевнена, що це він.
Шатл сів біля великої прямокутної споруди, майже без вікон, тому вона мала суворіший і похмуріший вигляд, ніж сусідні. Куна знову випростали руку по мій рюкзак. Я збагнула, що не маю вибору: беззбройна, я була повністю в їхній владі. Не давало мені впасти у відчай тільки те, що Куна — помилково — вважали, ніби я знаю, що роблю.
Я підняла наплічник.
— Мені він більше не потрібен, — сказала я. — Ця розмова підтвердила всі мої підозри.
Куна забрали його в мене, витягнули дрон й оглянули того.
— Наш, — проказали вони. — Модифікований дрон-прибиральник? Розвідувальна апаратура на ньому вражає. Ми й не знали, що у вашого народу є доступ до таких технологій.
Куна кинули погляд на місце, де мала бути Вейпор.
— Схоже на фіґментівську технологію, — тихо сказала Вейпор. — Її заборонили після війни. Я… лише бачили древні кораблі з таким маркуванням.
Фіґментівська технологія? М-Бот? Я нічого не сказала, але серце моє завмерло, коли Куна дістали з підлокітника кабель, яким під’єднали модуль пам’яті дрона до монітора, розташованого на спинці крісла перед нами.
Намагаючись говорити спокійно, я наказала:
— Дроне, відтвори відеозапис від моменту, коли я тебе увімкнула.
— Виконую, — відповів дрон.
— Штучний інтелект? — запитали Куна, шоковано оголюючи зуби.
— Не самосвідомий, — поспішила запевнити я. — Базова програма, здатна виконувати накази.
— Це все одно дуже небезпечно!
Екран увімкнувся й показав мене, у подобі Аланік, у туалетній кабінці.
— Відмотай уперед, — наказала я, — до моменту, що за дві хвилини до гіперстрибка на Міжзір’я.
— Виконую.
Я чекала, міцно стиснувши кулаки, поки на екрані не зринув моторний відсік. На мій подив, приміщення нагадувало радше звичайний кабінет: ніде тобі апарата, схожого на двигун, лише крісла й екрани, перед якими сиділи діони в уніформах.
Я глипнула на Куну. Невже вони не зупинять запис? Серце моє закалатало, коли на записі з’явився звук.
— Усі пілоти на борту, персонал готовий, — пролунав голос Вінзіка з динаміка. — Інженери, розпочинайте підготовку до гіперстрибка в сектор Міжзір’я.
— Вас зрозуміли, — відповіли діон на екрані, малиновий і дещо повненький. — Починаємо підготовку до гіперстрибка.
Вони натиснули на кнопку. Нічого не сталося. Десь — цієї самої миті — я напружувала свої цитонічні чуття, намагаючись пробитися до них. Це божевілля — бачити те, що відбувалося всього за кілька відсіків від місця, у якому сиділа я.
Стривожившись, діони почали тихо перемовлятися. Аж ось товстун увімкнув передавач:
— Містку, у нас знову неполадки з прискорювачем. Це через цитоніків на борту. Вони несвідомо створюють завади.
Інший діон устали й підійшли до стіни. Відчинили люк і вийняли щось. Я нахилилася ближче й затамувала подих, побачивши, що вони дістали з люка.
Це була металева клітка, у якій сидів яскраво-жовтий слимак із синіми шипами на спині.
34
Слимак. Трясця. ТРЯСЦЯ.
Тепер мені все стало зрозуміло. Та інформація з датанету про вид, до якого належала Слимачка… Там писали, що він небезпечний. Але це була брехня — Старшина навмисне робила так, щоб від цих слимаків трималися якнайдалі.
У разі виявлення істоти рекомендовано відразу сповіщати органи місцевої влади.
— Можете провести заміну? — промовив голос із запису.
— Спенсо? — промовив мені у вухо М-Бот. — Що відбувається?