На мій голос із гурту інженерів вистромилася голова. Коли повернулася в мій бік, я побачила, хто це.
Довгов’язий, блідий Родж із кучмою рудого волосся на голові. Нині він усміхався частіше, ніж коли ми були малі. Насправді мені навіть здавалося, ніби я щось пропустила: поки ми разом ремонтували М-Бота, мого смиканого друга непомітно викрали, підмінивши цим упевненим юнаком.
Я ним пишалася, особливо коли помітила, що він знову носить кадетський значок. Кобб розпорядився відлити для нього спеціальний — червоний. Це була наша нова відзнака на вшанування видатних інженерів і техніків.
Родж підійшов до нас і тихо заговорив:
— Я такий радий, що вона вас знайшла. Вам точно буде цікаво.
— А що це? — поцікавився Йорґен, поглядаючи на монітор.
— Останні записи бортового журналу, — прошепотів Родж, — відеозаписи зроблені перед вимкненням платформи. Обривається на середині: шифрування не встигло завершитися, як почалася архівація. Це перший шматок даних, які нам вдалося відновити. — Озирнувся через плече. — Командорка Улан розпорядилася не показувати запису нікому до прибуття Кобба, але я подумав, що ніхто не заперечуватиме, якщо його захоче подивитися героїня Другої битви за Альту.
Моя поява там привернула увагу. Інженери заштурхали одне одного під боки, киваючи в мій бік.
— А знаєш, Дзиґо, — озвалася Кіммалін збоку від мене, — іноді буває дуже вигідно дружити з тобою. Тобі приділяють стільки уваги, що решта з нас може робити, що заманеться.
— І що ж такого заманулося втнути тобі? — спитав Йорґен. — Випити зайву чашку чаю?
Оскільки, виглядаючи на монітор, він не бачив Кіммалін, вона показала йому несподівано грубий жест. У мене аж щелепа відвисла. Це вона таке зробила?
Блиснувши на мене пустотливою посмішкою, Кіммалін миттю затулилася долонею. Ця дівчина… Я думала, що знаю її, як облуплену, аж ось вона викидає таке — ще й навмисно, щоб вразити мене, у цьому я не сумнівалася.
Усі розмови миттю стихли, коли відчинилися двері й увійшов Кобб. Тепер він носив сиву борідку, але так само кульгав після давнього поранення, досі відмовляючись ходити з ціпком, який брав лише на офіційні заходи. У руці ніс чашку кави, що ще парувала, одягнений у цупку білу адміральську форму флоту Сил Оборони Нескорених, і правий борт піджака прикрашали медалі, які вказували на його заслуги й ранг.
Неохоче, але він обійняв посаду, після того як Залізнобока — так само нехотя — склала повноваження. За деякими показниками, Кобб був найважливішим із наших сучасників, та попри те залишався… Коббом.
— Що там із вашим журналом? — гаркнув він. — Невже це так важливо?
— Сер! — відповіла командорка Улан, висока йонґіанка. — Ми ще самі не знаємо. Чекали на вас, щоб подивитися.
— Що? — перепитав Кобб. — Ви що, не знаєте, як повільно я ходжу? Та ця бісова станція три оберти зробить, поки я сюди додибаю.
— Е, сер, ми просто подумали… Ну, тобто ми зовсім не вважаємо, що ви повільний через ногу… е-е-е… Не занадто повільний… Ну, тобто…
— Годі вже, командорко, — урвав її він.
— Це просто прояв поваги.
— Не треба мені ніякої поваги, — буркнув він, відсьорбуючи каву. — Через це я почуваюся старим.
Улан силувано засміялася, але Кобб насупився, від чого їй стало ще більше незручно. Я їй співчувала. Знати, як спілкуватися з Коббом, — навичка, не менш складна, аніж уміння виконувати потрійну альстромівську петлю з реверсивним виходом.
Техніки розступилися перед Коббом, і ми з Кіммалін прослизнули ближче до монітора. Йорґен залишився на місці, склавши руки за спиною, щоб пропустити наперед офіцерів вищого рангу. Часом той парубок бував аж занадто правильний. І цим майже змусив дівчину соромитися, що та використовує свою славу, аби отримати краще місце.
Кобб глянув на мене.
— Я чув, лейтенантко, ви знову взялися за своє, — тихо звернувся до мене він, поки старший інженер обирав файли.
— Е-е-е… — крекнула я.
— Ще б пак! — пролунав голос М-Бота від мого зап’ястка. — Вона сказала Йорґену, що навмисне намагається…
Я вимкнула звук. І про всяк випадок — голографічний проектор. Зашарівшись, подивилася на Кобба.
Адмірал відпив кави.
— Поговоримо пізніше. Не хочу сердити твою бабусю тим, що дав тебе вбити. На тому тижні вона спекла мені пиріг.
— Е-е-е, так, сер.
Екран порябів, а тоді почалося відео, на якому ми побачили цю саму залу — тільки з цілими стінами. Перед моніторами сиділи люди в незнайомих одностроях. Мені перехопило подих. Це були земляни.