— Вейпор, я не знаю, чи це ще моя справа, — сказала я.
— Імовірна поява загрози галактичного масштабу — не ваша справа?
— Нам відомо, що трапилося?
— Ось, подивіться, — мовила Вейпор, на хвильку набувши квіткового аромату.
Вона увімкнула монітор на спинці сидіння перед нами. На ньому з’явилося термінове повідомлення — надіслане особисто Вінзіком.
— Пілоти, — промовив він, міцно стиснувши руки в кулаки, — Старшині загрожує ворог. Це не навчальна тривога. Розумію, ви ще не завершили підготовки, але тягнути нема куди. Наказую всім з’явитися на «Міри й ваги» для негайного розгортання військ.
— Він не сказав, що це делвер, — мовила я. — Пахне якимись політичними іграми.
— Мене це теж лякає, — погодилася Вейпор.
— Вейпор, послухайте, — повела я. — Я відкрилася Куні. Показала їм, хто я насправді. Ми домовилися знайти спосіб укласти мир між нашими народами. Гадаю, це дещо важливіше, ніж те, що задумав Вінзік.
Запах Вейпор змінився на, ніби як, цибулевий.
— Між нами й вашим народом і так панує мир. Навіщо вам із Куною домовлятися про це?
— Мій справжній народ. Ви казали, що знаєте, хто я насправді… Людина.
— Так, — відказала Вейпор. — Я склала докупи факти. На своїй планеті, Рідон, ви переховуєте людський анклав, так? Вони нікуди не евакуювалися, а жили серед вас весь цей час. Через це ви й не хотіли вступати в Старшину: боялися, що ми довідаємося про людей.
О-о-о-о-о-о-о-о, подумала я. Це був цілком логічний здогад. Неправильний, та все ж у багатьох сенсах логічніший навіть, ніж правда.
— Я помітила, що ви часто використовуєте людську міміку й манери, — провадила Вейпор. — Набагато частіше, ніж це природно для вашого виду, навіть зважаючи на його минуле. Ще й ваш запах… Аланік, ви частково людина, так? Помісь видів. Це пояснює ваші цитонічні здібності. Люди в цьому плані завжди були дуже талановиті.
— Правда… вона дещо складніша, ніж ви вважаєте, — сказала я Вейпор. — Запитайте в Куни. А поки що, Вейпор, я мушу повертатися до свого зорельота.
— Аланік, — промовила Вейпор, пахнучи дощем. — Ви потрібні мені зараз. Мене призначили наглядати за Вінзіком, і мені здається, навіть Куна не усвідомлює масштабів його намірів. Ви наша найкраща пілотеса й тому потрібні мені. Про всяк випадок.
— …який такий випадок?
— Якщо це не делвер. Скажімо так, при владі є ті, кого дуже непокоїть те, що Вінзік нарощує вплив і має у своєму розпорядженні групу пілотів, яка не поділяє основоположних цінностей Старшини.
І знову доводилося оцінювати ситуацію, якої не могла зрозуміти. Вона боїться через можливий переворот. Тому й подалася в пілоти — стежити, аби Вінзік не захопив влади в Старшині.
Але до чого тут узагалі я? У мене була розгадка таємниці, з якою я мусила повертатися додому. Усе решта не мала б мене обходити, хіба ні?
Через браслет я зв’язалася з М-Ботом, який уже мав би мене почути, бо я вийшла з будівлі. Та за відповідь мені був лише тихий звук у навушнику. Цок. Цок-цок-цок-цок…
Пронісшись уздовж доків, наш шатл приєднався до інших, що встигли прибути на «Міри й ваги». Спустилися ми в організований хаос, серед якого збуджені пілоти зіскакували з шатлів і мчали коридорами.
Запалені, Гешо та його кіцени висіли на платформі понад зборищем.
— Гей! — покликала я їх, пробігаючи повз.
Гешо підлетів до моєї голови.
— Аланік, — промовив він. — Що це означає?
— Я знаю не більше за вас, — відказала я, в останню мить стримавшись, щоб не бовкнути зайвого.
Бо це була брехня. Я знала набагато більше за Гешо. І так було завжди.
Однак цього разу я була згодна з Вейпор. Необхідно з’ясувати, що затіяв Вінзік, оскільки це могло впливати на майбутнє і мого народу. Ми приєдналися до решти пілотів. Інші ланки встигли зазнати втрат ще під час навчань, тож замість початкових п’ятдесяти двох нас тепер було близько сорока п’яти.
Тільки в такій круговерті ця цифра здавалася значно більшою. Дрони виводили всіх із доків. Нас забрали не у звичний стрибковий відсік, а напряму в док із зорельотами — які тим часом поспіхом готували техніки.
Вейпор тихенько вилаялася. Дивлячись на таку підготовку винищувачів, мені ставало дедалі ясніше, що Вінзік збирається застосувати їх проти самого Міжзір’я. Невже мене втягнули ще й у державний переворот?
Вінзік заліз на трап, призначений, щоб підійнятися у винищувач, і підняв руки вгору, закликаючи до тиші.
— Розумію, ви налякані, — оголосив він у гучномовець корабля. — Не знаєте, що відбувається. Безперечно, усі ви чули про сьогоднішню атаку на «Міри й ваги». Проаналізувавши уламки, ми визначили, що знищена зброя — людського походження.