Що робить він сьогодні тут? Не зводячи очей із поля бою, я повільно встала з крісла — адміральського, з якого мені було видно ціле приміщення. Дивилася на цятки на екрані й у кожній бачила особистість. Відчула, як світ навколо тьмяніє. Побачила… і почула… зорі.
«…ми ведемо репортаж із заповідника Детрит…»
«…доблесні воїни, що намагаються стримати людську пошесть…»
Вів трансляцію сам Вінзік. Отже, уся ця атака була постановкою. Я уявила собі, як мільйони мешканців Міжзір’я з жахом спостерігають за подіями. Якщо зазнає тут невдачі, Вінзік може розпрощатися зі своєю репутацією. А це станеться, тут і сумніватися нічого. Йому нас не здолати.
«мповідомляє, що люди задумали щось незвичне…»
«…цієї колонії, захищеної давнім механізмом, що залишився після Другої людської війни…»
«…рух платформ. Здається, щось відбувається…»
Та понад цим я почула дещо інше. Ніби… ніби крик, який наростає звідкілясь. Чи, можливо, бойовий клич? Може, то Брейд кричить у пустку? Навряд, бо це привабить очі. Це…
Нарешті все склалося докупи. Те, що я чула, застереження Куни, пояснення, які мені давала Брейд. План Вінзіка.
Вони збиралися привести в наш вимір делвера.
Дехто з присутніх у командному пункті помітив мене, і Рікольфр штурхнув Кобба.
— Дзиґо? — запитав адмірал, підходячи до мене.
— Сер, я повинна бути там, — відповіла я, не відриваючи очей від мапи.
— Не думаю, що ми можемо ризикувати тобою, — мовив він. — Наші стандартні кораблі нездатні захистити тебе від цитонічної атаки. До того ж невідомо, чи вдасться нам знайти цих твоїх гіперпросторових слимаків, тому… тому ти можеш знадобитися нам зовсім скоро.
— Я потрібна тут і зараз, — кинула я, обдаючи його поглядом. — Вони збираються зробити дещо жахливе. Не знаю, чи вийде пояснити: часу нема. Але я мушу зупинити це.
— Іди, — сказав він мені. — їхні зорельоти ми ще подолаємо, а от крейсери? Вони кинули на нас усі сили, часу обмаль. Тож якщо ти можеш щось вдіяти… Одне слово, іди. І хай зглянуться над тобою Святі.
Не встиг він договорити, як я зірвалася на ноги й помчала в коридор.
39
Я бігла, відчуваючи, я в мені розростається тінь.
Наблизившись впритул до безвісті, я впустила її в себе. Думки делверів. Вони зачіпали частину мене, якої я не могла пояснити.
Ця частина ненавиділа всіх. Дзижчання, яке видавали люди. Хрускіт і цокотіння, що порушували чистий спокій космосу.
Людина в мені опиралася. За цятками на екрані вона бачила життя. Вона літала серед ворогів і знайшла з-поміж них нових друзів.
Я не розуміла саму себе. Як можна поєднувати в собі обидві ці речі? Як могла я прагнути завершити бій і водночас сподівалася, що вони самі себе винищать?
Скочивши у свій старшинський зореліт, єдиний незалучений, я шугнула з доку Головної платформи. Кобб не на жарт стривожився, раз підняв усі наші винищувачі.
Я вилетіла за межі платформ за вказаним маршрутом, постійно розганяючись, від чого мене втискало в крісло. Урешті вирвалася в космос за захисною оболонкою, тут же потрапивши в хаотичний бій, що вели між собою кілька сотень зорельотів. Промені з гармат яскраво освітлювали чорноту, кораблі вибухали спалахами, які тут же й гасли. Віддалік, у ряду з іншими крейсерами, за перебігом бою незворушно спостерігав «Міри й ваги».
Я подумала, що нарешті розкусила план Вінзіка, який був по-своєму геніальний. Йому було конче необхідно винищити людей Детриту, інакше своєю втечею ми покажемо всю його слабкість, або й куди гірше — що він шахрай. Проте поки що йому бракувало сил, щоб впоратися самотужки.
Водночас він хотів привести в наш вимір делвера, якого міг би контролювати й використовувати, щоб наводити страх. Та оскільки не міг викликати його особисто, як він учинив? Кинув своїх вояків на Детрит, щоб ті «хоробро» билися з людьми, а сам тим часом звелів Брейд виманити делвера на нас. Усім-бо завжди було відомо, що люди робили це й раніше.
Пожерши людство, делвер піде далі в пошуках нових жертв. Однак Вінзік зможе застосувати свій новий космічний флот, аби контролювати його: віджене кудись якнайдалі й ганятиме між незаселених планет.
Так він стане героєм — і найважливішою персоною в усій галактиці. Бо поки всім цивілізованим світам загрожуватиме мандрівний делвер, захистити їх зможе лише він. Його пілоти тільки й чекатимуть виклику обороняти планети, які благатимуть про допомогу. Та якщо хтось стане йому на шляху — делвер ніби випадково потрапить у той регіон, а сили оборони будуть зайняті іншими справами.