— А їм чому? — спитала я. — Самі ж бачите, я — не монстр, яким мене описують. Ви літали зі мною. Колись наші народи були союзниками. Ви знаєте, що Старшині на ваш вид байдуже. Ходімо зі мною. Допоможіть мені.
Тиша. Я простягнула руку до корабля.
— Гешо, — прошепотіла я, — Вінзік замислив дещо дуже лихе. Я думаю, він використовує Брейд, щоб прикликати делвера. Якщо це так, мені потрібна ваша допомога. Вона потрібна всій галактиці. Зараз нам потрібен не просто капітан корабля, а герой.
Позаду мене вирувала битва. Дві армії наляканих солдатів, кожне з яких не мало іншого вибору, крім як вбивати ворога, поки той не вбив їх.
— Я не знаю, що робити, — промовив Гешо.
— То може, — почувся на фоні голос Корі, — варто запитати в нас?
Зв’язок увірвався. Я літала у відкритому космосі над своїм кораблем. Нарешті Гешо знову озвався.
— Судячи з усього, — протягнув він, — моя команда відмовляється вас збивати. Мене… не послухалися. Який цікавий досвід. Що ж, Аланік. Ми об’єднаємося на якийсь час — щоб подивитися, чи правду ви кажете.
— Дякую, — відповіла я, відчуваючи полегшення.
Смикнула ногою, щоб повернутися в кабіну.
— А де інші, де Морріумур?
Я приготувалася почути, що їх збили. Зрештою, чого б то кіцени були тут самі?
— Морріумур не прилетіли, — сказав Гешо. — Останньої миті вони вирішили, що закінчили свою службу пілотом і повернулися в сім’ю. Вейпор десь тут, загубив її в бою. Брейд…
— Ви правду сказали, Аланік, — втрутилася Корі з містка. — Брейд робить щось дивне. Нам наказано відволікати людей, щоб вони трималися якдалі від неї. Вона таємно перебуває біля вашої планети.
— Я це відчуваю, — мовила я, пристібаючись і закриваючи кабіну. — Тільки не можу визначити, де вона. Це погано. Дуже, дуже погано. Її треба зупинити.
— Об’єднавшись із вами, — почав Гешо, — ми зрадимо Старшину.
— Гешо, — сказала я, — мій народ ненавидять, зокрема, тому що кількасот років тому люди спробували застосувати делверів як зброю. Ви справді бажаєте й надалі ігнорувати той факт, що Старшина намагається зробити те саме?
Народ Детриту прагнув контролювати делвера, але не зміг. Я бачила їхню загибель. Вінзік вважав, що йому це не загрожує, та я ні на мить у те не вірила. Я відчувала делверів. Їхні думки навіть зараз намагалися проникнути в мою свідомість. Він не зможе їх контролювати. Якщо його план спрацює, делвер вийде з-під його контролю. Зовсім як ми, люди.
Я помчала крізь поле бою, «Той, що гребе проти течії» — за мною.
— Певен, нам стане розуму не загравати з небезпекою, — промовив Гешо. — Діям Брейд має бути інше пояснення.
— Вони бояться людей, Гешо, — сказала я. — Вінзіку потрібна рішуча перемога, щоб довести Старшині свою могутність. Самі подумайте. Для чого тренувати флот на боротьбу з делверами, коли їх ніхто не бачив уже багато десятиліть? А та «зброя», яку розробив Вінзік, насправді перекидає делверів, куди скаже він. Це стосується не лише Детриту. Він хоче правити всією галактикою.
— Коли це так, — мовив Гешо, — Старшина укріпиться ще більше. Ви ніби казали, що розгадали таємницю гіперстрибків. Поділитеся з нами як гарантією, що вам можна довіряти?
Вагалась я всього мить. Так, секрет був важливий, але коли ним володіє лише одна група — це теж недобре.
— Шукайте вид, під назвою тайнікс. У Старшині кажуть, ніби він небезпечний і закликають негайно повідомляти про них. Але це тому, що вони цитоніки, і Старшина не хоче, щоб про це хтось довідався. За допомогою них їхні кораблі телепортуються, не привертаючи уваги делверів.
— Як у древніх піснях… — прошепотів Гешо. — На нашій планеті якось завелася їхня невелика колонія. Старшина відрядила свій загін допомогти з їхнім винищенням, мовляв, поки вони не розплодилися й не принесли погибелі нам. От щури! Значить так, ось у мене є бойові карти «Мір і ваг». З їхньою допомогою можна визначити координати Брейд. Її відправили ближче до вашої планети.
— Щоби першим делвер напав на Детрит, — кинула я, — а не кинувся на старшинські кораблі.
— Є! — оголосив голос кіценки з мостика. Думаю, це була Гана. — Судячи з карти бою, Брейд має бути за координатами, які я передала вам на екран, Аланік.
Ми повернули в той бік, хоч для того й знадобилося летіти через середину поля бою, на якому панував дедалі більший хаос. Розминувшись із сонівськими винищувачами з маркуванням ескадрильї «Шторм», ми влетіли в купу уламків, від яких мій щит засвітився. Тільки почали набирати швидкість, як на хвіст нам упали креллівські дрони.
— Капітане, «Міри й ваги» засікли нас! — почувся на лінії кіценівський голос. — Вимагають пояснити наші дій.