Вейпор ухилялася, але один із пострілів усе ж влучив, відірвавши крило її зорельота. У відкритому космосі це не критичне влучання, та вже наступний постріл пробив фюзеляж, вирвавши кабіну — разом із нею.
Вона здатна це пережити, примусила я думати себе, відкриваючи вогонь по Брейд. Майже влучила. Промені пролітали біля самої її кабіни, та вона майстерно виверталася.
На розвороті Брейд вистрелила, зачепивши «Того, що гребе проти течії».
— Нас підбили! — прокричав кіценівський голос. — Володарю Гешо!
До нього долучився ще з десяток інших голосків, і корабель закрутився, випускаючи повітря. Та мені було ніколи дивитися. Зчепивши зуби, я гнала за Брейд.
Крик у моїй голові стихнув ще більше, відколи в бою залишилися ми вдвох. Дівчина проти дівчини. Пілот на пілота. Ми пролетіли застряглі на орбіті прадавні уламки, що оберталися, і між ними Брейд маневрувала за допомогою світлового гарпуна.
Я не відставала, хоч і з останніх сил. Ми мчали крізь темряву, не стріляли, цілковито зосередившись на переслідуванні. Ззаду в мене була перевага, але…
Але, Святі, як же вона літала! Усе навкруги меркло. Планета піді мною, зорі вгорі, на тлі яких точився страшний бій. Нічого з цього не важило. Ми, як ті акули, гнали одна одну океаном, повним мільки. Відтягнувши мене до платформ, вона облетіла мій зореліт в петлі, і я розвернулася й вистрілила.
Опинившись на чолі, я погнала нас по спіралі, з якої насилу вийшла, облетіла Брейд і знову впала їй на хвіст.
Це бадьорило, захоплювало. Таке я відчувала лише, коли доводилося викладатися на повну. Брейд була вправніша. Вона трималася попереду, ухиляючись від кожного мого пострілу.
Це захоплювало.
Зазвичай найкращою на полі бою була я. Зустрітися з кимось майстернішим — либонь, найдивовижніше з відчуттів. Мені хотілося літати за нею, гнати її, змагатися з нею, допоки не нажену.
Та посміхаючись, я знову почула, як вона кричить у безвість. Крик був слабкий, та з першим його звуком моя ілюзія радості розсипалася. Брейд намагалася знищити все, що я люблю. Якщо не зупиню її, це означатиме, що я недостатньо старалася. Це призведе до загибелі СОНу, Детриту й всього людства.
Коли дивилася на це в такому світлі, моя неспроможність лякала.
Не обов’язково перемагати її самотужки, подумала я. Достатньо привести її куди треба мені…
Відірвавшись від неї, я понеслася геть, відчуваючи злість Брейд. Їй наші перегони також подобалися, тому моє боягузтво не на жарт її розсердило. Невже це я здумала втікати?
Вона одразу кинулася за мною, обстрілюючи. Триматися попереду лишилося недовго. Я шугнула в одне конкретне зборище уламків, Брейд — за мною. Я затамувала подих…
— Є! — озвався в каналі Брейд голос Вейпор.
Я розвернулася й помчала назад, на зупинений корабель Брейд — який залетів за мною в гущу уламків знищеного дрона Вейпор. Мені було видно, як у кабіні вона сердито лупить по панелі приладів.
У неї нічого не виходило: Вейпор заблокувала систему. Вона попалася. Я зупинилася навпроти й навела ніс прямісінько на Брейд. У голові мені пролунало відлуння власних слів: «Просто підбити корабель не вийде, бо вона продовжуватиме викликати делвера, поки жива…»
Немовби на доказ цьому, вона заглянула мені у вічі й випустила крик у безвість. Очі, котрі вже почали згасати, зненацька знову вирячилися на нас — особливо одна пара, що здавалася більшою від решти.
Я натиснула на гачок. У ту мить крик Брейд зробився пронизливішим. У паніці від усвідомлення неминучої загибелі Брейд нарешті досягнула мети.
І з безвісті виринуло дещо.
41
Поява делвера викривила реальність. За коротку мить корабель Брейд, що був переді мною, перемістився вбік. Щось велетенське, вриваючись у наш вимір, відштовхнуло нас, неначе ми перебували на гребені хвилі, яка прокотилася через Всесвіт.
Постріл, який я випустила в Брейд, не влучив, і його поглинула розверзнута чорнота.
Мене відкинуло, мій зореліт затрусився. Чорнота так розрослася, що, крім неї, я не бачила нічого. На мить здалося, ніби я побачила ядро в глибокій тіні делвера. Це була абсолютна чорнота, занадто чиста, щоб узагалі існувати.
А далі з’явився лабіринт, укритий шматками матерії, як… конденсат на холодній трубі. Він виріс навколо ядра, викидаючи назовні страшні пагони-завитки, розростаючись завбільшки до невеликої планети. Він був значно більшим за той, на якому ми тренувалися.