«На краще», — підтвердила друга частина.
Морріумур втратили рівновагу, похитнулися, відчувши, як два мозки розділяються. Нуміґа допоміг їм присісти на край капсули, їхня багряно-пурпурова шкіра сяяла при світлі свічок.
— Почалося, — промовили Нуміґа. — Пора.
— Я не хочу йти.
— Боляче не буде, — запевнили Нуміґа. — Це будете ті самі ви, тільки змінений шаблон, трошки інакші.
— А якщо я хочу залишитися самими собою?
Нуміґа поплескали їх по руці.
— Морріумуре, майже всі ми проходили по декілька перешаблонувань, і всі вижили. Коли знову вийдете, ще дивуватиметеся, чому так пручалися.
Кивнувши, Морріумур закинули ноги в капсулу. Завагалися.
— Коли знову вийдемо, я пам’ятатиму ці місяці?
— Слабо, — мовили Нуміґа. — Неначе залишки сну.
— А друзі? Їх я впізнаватиму?
Нуміґа м’яко підштовхнули їх у капсулу. Настав час. Обидві частини Морріумура зарухалися, свідомості розділялися, їхня особистість… напнулася. Стало… важко… думати…
Залу зненацька струсонуло. Морріумур вхопилися за край капсули, зашипівши з несподіванки. Усі навколо поточилися, скрикуючи й шиплячи. Тремтіння тривало, дедалі більше присутніх падало, аж ось усе затихло.
Що це було? За відчуттями — ніби в станцію щось врізалося. Та що ж це могло бути таке, щоб струсонути ціле Міжзір’я?
Знадвору почулися крики. Поспинавшись на ноги, Морріумурові родичі відгорнули запону, що затуляла двері, і відчинили їх, впустивши світло в тісне темне приміщення.
Тремтячи, заледве контролюючи кінцівки, Морріумур вилізли з капсули. Усі присутні неначе й забули про них. Що… що такого могло відбуватися? Спираючись на апаратуру біля капсули, Морріумур зіп’ялися на ноги й підійшли до дверей, де їхні рідні стояли, дивлячись угору в мовчазному ступорі.
Якимось дивом біля Міжзір’я виникла ціла планета. Вона була темна, загорнута в саван пилу, а з чорного її центру тягнулися страшні відростки. Під шаром пилу палахкотіли темно-червоні пломені, схожі на виверження магми. Планета висіла над Міжзір’ям, і це видиво було таке грандіозне й несподіване, що обидві свідомості Морріумура заметушилися. Як оце могло опинитися тут, порушивши традиційно спокійний краєвид глибин космосу?
«Це делвер! — затрепетала одна свідомість. — Біжи!»
«Рятуйся!» — прокричала друга.
Навколо Морріумура бігали, утікаючи, родичі. Та хіба ж можна втекти від чогось такого? За кілька миттєвостей Морріумур залишилися перед будівлею самі. Свідомості запанікували, але Морріумур не піддалися, і незабаром мозки вгамувалися, знову переплівшись.
Так триватиме недовго. Але поки що Морріумур закинули голову й вишкірили зуби.
Куна стояли на балконі, тримаючись за поручень і намагаючись осягнути колосальні розміри делвера.
— Ми програли, — прошепотіли вони. — Він знищив Детрит і привів його сюди показати власну силу.
Запах навколо них став умить злий, як мокрий ґрунт.
— Це катастрофа, — промовив Зезін. — Ви попереджали, та я не вірив… Куно, як міг Вінзік піти на таке?
Куна лише безпорадно заворушили пальцями, не відриваючи погляду від страшної картини. Через гігантські масштаби цього було не видно, але Куна відчували, як делвер наближається до міста.
— Він знищить нас, — збагнули Куна. — Високий міністр досі на огляді. Вінзік ліквідує уряд старшини, залишивши тільки себе.
— Ні, — відповів Зезін, пахнучи гострими прянощами. — Навіть він не настільки божевільний. Куно, сталася помилка. Він його викликав, але не може контролювати, як планував. Делвер прийшов сюди з власної волі.
Так. Куна розуміли це від самого початку. Вінзік хотів стати героєм, тому Міжзір’я нізащо не руйнуватиме. Це була не просто помилка, а катастрофа найвищого порядку. Та сама дурість, що призвела до поразки людства.
Панікуючи, почали злітати зорельоти, і Куна подумки побажали їм швидкого лету. Можливо, комусь таки вдасться врятуватися.
Однак надія була марна. Міжзір’я приречене, і Куна не могли не відчувати жахливої відповідальності. Чи додумався б до такого Вінзік, якби вони з ним не обговорювали створення потенційних сил оборони кілька років тому?
Делвер почав випускати жарини, що врізалися в щит навколо Міжзір’я, розриваючись неймовірними вибухами. Ще трохи — і той не витримає.
Повітря прибрало запаху гнилих плодів — Зезіна охопила журба.
— Ідіть, — шепнули Куна. — Вам вистачить швидкості, щоб врятуватися.