Я усміхнулася й лягла на подушку, відчуваючи втому, але не біль. Хай чим мене лікували, воно діяло. Очевидно, медичні технології Старшини значно переважали наші.
— Я не можу затримуватися, — сказали Куна. — У мене ще виступ на слуханнях.
— Вінзік? — запитала я. — Брейд?
— Тут усе… складно, — мовили Куна. — Вінзік досі має деяку підтримку в уряді, а свідчення про недавні події дещо різняться, тому він намагається запевнити всіх, ніби делвера викликали люди, а всіх нас врятували хоробрий діон Морріумур. Але я сповнені рішучості й навіть добилися дозволу вийти на зв’язок із вашим народом. До цього взаємодіяти з людьми із заповідника дозволяли лише службовцям Вінзіка. Як же здивувався дехто з наших чиновників, почувши спокійну, раціональну відповідь від вашого адмірала Кобба! Це довело, що вільні люди — не хаотична пошесть, як усі думали. Гадаємо, Вінзіка змусять піти з посади. Було б добре, якби ви виступили перед пресою. Боюся… з цієї причини мені довелося попросити лікарів розбудити вас трохи раніше.
— Усе гаразд. Я рада, що…
Різко сіла. Стоп. М-Бот!
— Мій зореліт, Куно! Сюди я прилетіла на дуже особливому кораблі. Де він?
— Не хвилюйтеся, — відповіли Куна. — Вінзіковий департамент вдерся в посольство після вашого відльоту, але я працюю над поверненням усього вашого майна. Ваш лідер, Кобб, теж наголошував на важливості зорельота.
Я заспокоїлася, неспроможна, утім, позбутися млосної тривоги за М-Бота. Та коли вже так, кращої розв’язки годі було очікувати.
— Делвер пішов? — спитала я.
— Наскільки нам відомо, — відповіли Куна. — Але це дивно, адже з’явившись, делвери не йдуть із Всесвіту роками, чинячи безлад. Хай що ви зробили, це врятувало не лише Міжзір’я. До всього, зважаючи на масштаби трагедії, втрати напрочуд малі. Морріумур і Вейпор пояснили все, як могли, однак ми досі не розуміємо… як ви його прогнали.
— Змінила перспективу, — сказала я. — Показала йому, що ми живі. Виявляється, він не хотів нас знищувати.
Куна ще раз усміхнулися. Так, вони справді наловчилися в цьому. Здавалося це вже не такий моторошним.
Щось у всій цій ситуації тримало мене в напрузі, але я присилувала себе заспокоїтися. Усе ж вирішилося. Здається… війна скінчилася, або принаймні ми близько до цього. Коли вже Старшина розмовляє з Коббом, це велетенський прорив. Та і я сама лежу в старшинській лікарні без голограми, і все добре.
Усе вийшло. Сама не знаю як, але вдалося. Усміхнувшись до Куни, я простягнула руку. Вони взяли її. Я сподівалася, що далі справами займуться дипломати й політики, а я свою місію виконала.
Заплющила очі.
І подумала, що все далеко не так. Відпустила руку Куни, устала й почала висмикувати трубки з руки.
— Спенсо? — здивувалися Куна. — Що ви робите?
— Де мій одяг?
— Ваші речі — он на тій полиці, — сказали Куна. — Але заспокойтеся. Ви в безпеці.
Я вдягнулася, натягнувши випрані комбінезон і куртку, і начепила перекладач. Мій браслет, на щастя, залишили, тому я вдягнула його на руку, хоч і не потребувала голограми. Постукала по ньому, намагаючись зв’язатися з М-Ботом, але відповіді не отримала.
Підійшла до вікна, досі не впевнена до кінця, що мене непокоїть. Частково страх цей був абстрактний. Вінзік викликав делвера задля втілення своїх амбіцій. Навряд чи він прийме поразку, як шляхетний генерал, і здасть меча противнику.
Виглянула на місто у вікно, тримаючись дещо збоку, щоб мене не було видно знадвору. Це вже параноя, еге ж?
— Думаю, вам ще треба відпочивати, — сказали Куна спокійним тоном, хоча пальці їхні й посмикувалися, виказуючи роздратування.
Я мало не погодилася з ними, аж раптом уторопала, що тут не так. Це через неї я не могла заспокоїтися, це її моя інтуїція розпізнала миттєво, поки я ще не склала все докупи.
Тиша.
Вікно було відчинене, ми були лише на третьому поверсі. Проте я не чула нічого — ні стукоту кроків, ні голосів перехожих. Вулиці були порожні.
Я звикла до шуму на Міжзір’ї, з його нескінченними натовпами пішоходів. Рух там не припинявся ні на мить. Місто ніколи не засинало, проте сьогодні вулиці пусті. Невже всі так налякалися атаки делвера, що досі не виходять з будинків?
Ні, подумала я, помітивши в провулку рух. Діон у коричневому смугастому однострої. Потім ще двоє спрямували групу перехожих в інший бік.
Ця форма точнісінько нагадувала ту, що була на діонах, які прибирали за демонстрантами після переговорів. Її ж носили й ті, що вислали гориловидного інопланетянина в екзиль.
Обчіплюють район, збагнула я. Прибирають зайвих свідків із вулиць.