Не один вечір провела я, слухаючи бабусині оповідки про славетних воїнів, типу Конана Кіммерійця, і мріяла зійтися на герць із креллами, озброєна страшним оружжям. Зізнаюся, зі сходів я навіть зіскочила з вигуком: «За Крома!».
Я й уявити собі не могла, наскільки дрібною та безсилою почуватимуся з молотком у руці — замість справжньої зброї — супроти броньованого крелла. Ентузіазму я мала хоч відбавляй, а от підготовки — катма, тож навіть не змогла як слід огріти його молотком.
Я просто відскочила від нього. Солдат був такий кремезний, що навіть не здригнувся від удару малого-худого дівчиська, яке наскочило на нього. Ляпнувшись на підлогу, я загарчала, стиснула молоток міцніше й зарядила йому по нозі.
— Людина тут! — прокричав крелл, ступаючи крок назад і наводячи на мене рушницю. — Перший поверх, третій пост!
Покинувши молоток, я вчепилася в рушницю й почала боротися з креллом, тримаючись якомога ближче, аби він не зміг вистрілити в мене. Бій наш був нерівний, оскільки крелл — по суті, дрібна ракоподібна істота — був одягнений у потужний екзоскелет.
Вирвати рушницю в нього з рук я не могла, ще й точно загинула б, якби він відштовхнув мене й прицільно вистрілив. Тож я зробила єдине, що спало мені на думку. Видерлася йому на броню, крізь прозоре забрало глянула на істоту всередині, вишкіривши зуби в діонівському прояві агресії, і голосно загарчала.
Він запанікував. Крабик замахав лапками, це дало мені змогу висмикнути рушницю з рук його екзоскелета, а потім я впала на підлогу. Навіть не задумуючись, навела зброю і — не встаючи — зробила постріл йому в груди.
Звідти полилася рідина — не кров, а розчин, у якому крелл плавав усередині скафандра. Він панічно заверещав, я відкотилася і, зачувши кроки вгорі, зробила кілька пострілів у тому напрямку. Вирвавшись із рушниці, промені влучили в стіну, залишивши на ній обгорілі сліди, і спричинили паніку серед переслідувачів.
Уже за мить я була надворі й мчала порожньою вулицею. Що там казали Куна? Треба бігти прямо до краю станції?
Он воно, подумала я, побачивши віддалік будівлю, куди Куна водили мене раніше. Побігла туди, почуваючись легкою мішенню на вулиці. Там навіть майже не літали зорельоти — лише кілька цивільних суден, який, мабуть, вдалося якось прошмигнути крізь Вінзікові загорожі.
Біжучи, я помітила явно військовий корабель, що вилетів з-за споруд неподалік. Він був круглий, плескатий, а під крилами мав гармати, спрямовані під кутом донизу. Корабель повітряної підтримки, щоб вести вогонь по наземних силах.
Якщо не сховаюся, ті гармати посічуть мене, як шматок щурятини. Я кинулася на пошуки сховку, який знайшла за дверима порожньої крамниці. Чуючи шалений, наче барабанний дріб у марші, стукіт власного серця, обливаючись рясним потом, я звела рушницю й подивилася на військовий корабель крізь приціл. Чи помітив він мене?
Повернувшись у мій бік, він випустив залп, який повибивав вікна й провалив шматки зі стіни крамниці. Так, помітив. Трясця. Якщо затисне мене тут, я точно попалася. Зробила кілька пострілів із рушниці, але вона була заслабка супроти броньованого корабля. Це все одно, що кидатися камінцями по…
Зненацька з місця неподалік від мене злетіла ракета, яка понеслася до корабля. Вона пролетіла повз, поціливши, однак, у цивільне судно, яке пролітало позаду нього. Воно вибухнуло яскравим спалахом сліпучого світла, і, прикривши очі долонею, я побачила, як ворожий корабель відступає.
Одразу з тієї ж позиції вилетіла друга ракета, і цього разу влучила, збивши його щит і, очевидно, завдавши побічної шкоди, адже корабель задимівся й здійснив аварійну посадку за ближніми будівлями.
Що, в ім’я зірок, це таке? Я визирнула зі свого сховку — від якого залишилася лише купа уламків — і побачила, як вулицею до мене прямує знайома постать із ракетницею на плечі. Це була Брейд у чорному гермокостюмі й без шолома.
— Я попереджала його, що ти втечеш, — промовила вона байдужим тоном, наближаючись до мене. — Вінзік — геніальний тактик, але не розуміє деяких речей.
Я скинула рушницю, притиснувшись спиною до уламка стіни, і націлилася на Брейд. У вухах дзвеніло від вибухів ракет, які вона запустила. Вона відкрила вогонь по своїх же силах. Заради мене?
— У мене є пропозиція, — сказала вона, зупинившись, коли я навела на неї зброю. Поставила ракетницю одним кінцем на землю й сперлася на неї. — Для всіх вас, жителів планети-тюрми.
— Слухаю, — промовила я.
— Нам потрібні солдати, — повела Брейд, кивнувши набік і провівши рукою вздовж краєвиду, — які допоможуть нам правити.