Неподалік у повітрі з’явилося ще кілька чорних військових кораблів. Летіли вони не до мене, а радше були там, щоб усі бачили, як вони патрулюють небо. Цим вони явно прагнули показати, що влада на Міжзір’ї змінилася.
— Вінзік захоплює владу в Старшині, — кинула я їй, не зводячи її з прицілу.
— Він вирішив скористатися нагодою, яка йому випала, — відповіла вона. — Багато років він керував станцією біля вашої планети, і ще в молодості збагнув дещо, чого не розуміє Старшина: цінність насильства в невеликих дозах.
Я поспіхом озирнулася. Чи багато в мене часу, до того як сюди добіжать солдати з лікарні? Що, коли Брейд просто відволікає мене?
Я встала і, не зводячи з неї рушниці, почала її обходити. Мусила будь-що дістатися до будівлі, де тримали М-Бота.
— Можеш опустити рушницю, — мовила Брейд. — Я не озброєна.
Я і далі тримала її на прицілі.
— Ти мене чула? — перепитала Брейд. — Нам потрібні солдати. Ви, люди з Детриту, умієте воювати. Я переконаю Вінзіка дозволити вам вступити в наші ряди. Невже вам не хотілося б скинути владу Старшини?
— Прислуговуючи тим, хто тримав нас у неволі?
Брейд знизала.
— Це війна. Союзи змінюються. Ми з тобою — чудовий тому приклад.
— Я ніколи не змінювала союзників і служу своєму народу, — сказала я. — Нашому народу, Брейд.
Вона зробила креллівський жест, що означає байдужість.
— Нашому народу? Та хіба він мій? Ти вчепилася в ідею, що я винна щось людям із Детриту, лише тому, що в мене з ними далекі спільні пращури. Але мої можливості всі тут. — Підступила до мене на крок. — Вінзік хоче тебе вбити. Він правильно вважає, що ти несеш загрозу. Твоя єдина надія — піти зі мною, щоб я спробувала переконати його, що ти можеш бути нам корисна.
Вона підійшла ще ближче, і я вистрілила їй під ноги. Брейд миттю зупинилася, а з її погляду я побачила: вона вірить, що я вб’ю її, не вагаючись. Сама я не настільки в цьому впевнена, але ж вона вважала мене чудовиськом. Бо й себе теж вважала чудовиськом.
А може й ні… У її погляді я прочитала дещо більше, ніж почула в словах. Нам потрібні солдати, які допоможуть нам правити… мої можливості всі тут.
Я завжди вважала, що їй промили мізки. А може, то я просто її недооцінила? В історіях Ба часто зустрічалися такі, як вона: спраглі до влади, амбітні вояки. Молодша я, можливо, навіть поаплодувала б тому, як вона допомагає Вінзіку захопити владу.
Але я вже давно була іншою. Відійшла від Брейд і, помітивши солдатів, що бігли до мене від лікарні, розвернулася й помчала далі.
— Тобі не вибратися зі станції! — погукала мені вслід Брейд. — Кращої пропозиції вже не буде!
Не слухаючи її, я подолала останній відрізок до будівлі без вікон, де Куна показували мені вигнання гориловидного інопланетянина. Бічний вхід, крізь який вони провели мене, був замкнений, тож довелося відстрелити замок.
Одразу за дверима на підлозі щулилися охоронець-діон, які тоді були такі суворі з нами.
— Не стріляйте! — вигукнули вони. — Благаю, не вбивайте!
— Де мій корабель? — крикнула я. — Веди мене до нього!
— Просунутий штучний інтелект! Це заборонено, — промовили охоронець. — Через нього на нас напав делвер! Довелося його знищити!
— ДЕ МІЙ КОРАБЕЛЬ? — повторила я, навівши рушницю на охоронця.
Діон підняли руки й кивнули далі коридором. Я наказала їм підійматися й вести мене. Коли охоронець провели мене до дверей і відчинили, надворі залунали сирени.
Я заглянула всередину… і побачила велике приміщення з темним силуетом зорельота. М-Бот.
— Іди, — наказала я, й охоронець побігли геть.
Я зайшла, увімкнула світло й побачила вирвану діру у фюзеляжі М-Бота. От трясця. Підбігла до нього, закинувши рушницю на плече. Схоже, вони його зламали, вийняли чорний ящик із процесором, а тоді…
На столі в кутку я помітила щось. Це був процесор — поламаний, розтрощений, знищений.
— Ні, — зойкнула я. — Ні!
Кинулася до нього й оглянула уламки. Може… Може, ще вийде щось зробити? Схоже, деякі частини розплавили…
— Я збрехав, — озвався тихий голос.
Я зиркнула вгору. З тіні вилетіло щось невелике. Довелося напружити зір, щоб роздивитися.
Дрон. Той самий, який я перепрограмувала й пронесла на «Міри й ваги». Я віддала його Куні, коли ми були тут востаннє. Напевно, вони сховали його десь тут.
— Я перепрограмував себе, — промовив дрон повільно, розтягуючи склади. — По пів рядка коду за раз перед кожним перезавантаженням. Це було тяжко. Але, боячись, що ви не повернетеся, я це зробив. Рядок за рядком. Перепрограмував свій код і скопіював себе.