— Залізнобока постійно нарікала, що це складна робота, — протягнув він. — Але знаєш, Дзиґо, що найважче в роботі командира?
— Ні, сер.
— Перспектива. В юності здається, ніби старші розуміють життя. Та як тільки сам починаєш командувати, то усвідомлюєш, що ми — ті самі діти, тільки в старечих тілах.
Я ковтнула, але нічого не відповіла. Стоячи біля Кобба, дивилася на пустельну планету й тисячі платформ навколо неї. Неймовірна оборонна мережа, яка, зрештою, виявилася безсила проти делвера — хай чим він був.
— Спенсо, — мовив Кобб, — тільки пильнуй мені. Половина моїх бійців вважає тебе найпроблемнішою з усіх пілотів, які лише сідали за штурвали наших зорельотів, тоді як інша — бачить у тобі реінкарнацію Святої. Тому я попрошу тебе перестати давати обом сторонам підстави так думати.
— Так, сер. Я… Чесно кажучи, я лише намагалася довести себе до межі, навмисне наразитися на небезпеку. Подумала, що так вийде примусити мозок застосувати всі сили на повну.
— Я ціную твої старання, але це безглуздий спосіб розв’язувати наші проблеми, лейтенантко.
— Але ж нам необхідно навчитися здійснювати міжзоряні подорожі. Ви самі казали.
— Я пошукав би не такий самовбивчий спосіб, — відказав Кобб. — Нам відомо, що кораблі Старшини це можуть. У них є технологія гіперприскорення, й очі — делвер — їх не знищив. Отже, це цілком можливо.
Кобб кинув задумливий погляд на планету під нами. Мовчав так довго, аж мені стало ніяково.
— Сер? — звернулася до нього я.
— Ходімо, — сказав він. — Здається, я знаю спосіб забратися з цієї планети без допомоги твого дару.
6
Я йшла за Коббом занадто чистими коридорами Головної платформи. Чому ми прямували до відсіків з винищувачами?
Проминувши кілька дверей, він нарешті зупинився біля доку, у якому стояв М-Бот. Геть спантеличена, я пройшла за ним у невеликий прохід. Усередині чекала побачити наземну команду техніків, що, як завжди, діагностують корабель після бою, але в приміщенні не було нікого, крім зорельота й однієї людини. То був Родж.
— Рік? — вихопилося в мене.
Я назвала його старим позивним із часів, коли він належав до «Небовисі». Це було всього кілька днів, та він однаково залишався одним із нас. Родж був зайнятий розгляданням чогось на крилі М-Бота, тож аж підскочив, почувши своє ім’я. Різко крутнувся і, побачивши мене, розчервонівся. На мить повернувся старий добрий Родж: серйозний, але водночас недолугий і трошки незграбний. Хапливо козиряючи Коббу, він мало не впустив планшета.
— Сер! — випалив Родж. — Я не сподівався, що ви будете так скоро.
— Вільно, лейтенанте, — мовив Кобб. — Як просувається проект?
Проект? Кобб уже згадував про якийсь проект. То це якось пов’язано з М-Ботом?
— Ось, сер, самі подивіться, — відказав Родж, клацаючи щось у своєму планшеті.
М-Бот змінив форму, і я аж зойкнула з несподіванки. Умить він перетворився на один із чорних зорельотів, на яких літали креллівські аси.
Це голограма, усвідомила я. М-Бот був розвідувальним кораблем, призначений для дальніх польотів і створений, наскільки ми розуміли, для місій під прикриттям. Він мав технологію, яку називав активним камуфляжем — простіше кажучи, за допомогою голограм умів змінювати свій зовнішній вигляд.
— Поки що далеко від досконалості, сер, — сказав Родж. — М-Бот не стає повністю невидимим, принаймні настільки, щоб по-справжньому вводити в оману, зате він накладає зображення поверх свого фюзеляжу. Позаяк його форма не зовсім така, як у креллівських винищувачів, довелося внести деякі корективи. Як бачите, я зробив крила голограми дещо більшими, аби закрити виступи на його фюзеляжі.
— Здуріти, — промовила я, обходячи зореліт. — М-Боте, я навіть не знала, що ти так умієш.
Родж глянув на свій планшет:
— Е-е-е, Дзиґо… він тут надіслав мені повідомлення. Каже, що не розмовляє з тобою за те, що заглушила його.
Я закотила очі, не відриваючись від Роджевої роботи.
— То… для чого це?
Кобб стояв у дверях, склавши руки на грудях.
— Я попросив свій штаб, науковців й інженерів придумати розв’язання проблеми гіперприскорення. Як нам покинути цю планету? Всі ідеї, які я від них почув, були геть фантастичні, окрім однієї. Вона всього лише малоймовірна.
Я підійшла до Роджа, який продовжував безсовісно шкіритися.
— Що? — спитала я.
— Пам’ятаєш, як ти приходила до мене серед ночі й тягнула на божевільні пригоди?