То це не просто інопланетний пілот, а інший цитонік.
Я йду, звернулась я подумки до пілота, сподіваючись, що він мене чує. Тримайся!
— Дзиґо, — почувся в передавачі голос Кобба. — Дзиґо, нам треба перехопити той корабель. Наші аналітики кажуть, він пілотований.
— Намагаюся, — процідила я крізь стиснені зуби.
Показники, які М-Бот вивів на вітрове скло, вказували, що до зіткнення залишилося менше ніж п’ятнадцять секунд. Ми мчали крізь атмосферу просто на курну поверхню. Ніс мого зорельота світився, і я знала, що за мною теж тягнеться димний хвіст — тільки не від ушкодження, а через нестримну енергію, яка на шаленій швидкості розтинала атмосферу.
Зараз! Промайнуло в голові, коли достатньо наблизилася до корабля. Випустивши світловий гарпун, я підчепила його просто між двигунами.
— Активуй обертання кабіни! — прокричала я, щосили намагаючись вийти зі штопора, підняла ніс і спрямувала підйомне кільце донизу, протидіючи гравітації планети.
По краях поля зору мені потемніло: перевантаження тепер тиснуло згори, женучи кров у ноги. М-Бот повернув крісло, щоб компенсувати його дію. Людське тіло краще витримує перевантаження, яке тисне прямо, а не згори.
Кабіна задрижала, коли я сповільнила падіння. Трясця… Тільки б перевантаження не розчавило пілота. Мене саму мало не розплющило. Зір на кілька хвилин пропав зовсім, гермокостюм стиснувся на поясі й ногах, щоб повернути кров у мозок.
В очах прояснилося. Я вся тремтіла, обливаючись холодним потом, у вухах гуділо. Нарешті зореліт сповільнився до стабільної швидкості маґ-1. Я остаточно вийшла зі штопора, і крісло повернулося в початкове положення.
Зиркнула через плече на Слимачку, що невдоволено свиснула з-під стінки, до якої її буквально припечатало. Цікаво, їй без кісток легше чи, навпаки, тяжче? Хай там що, а ми обидві, схоже, витримали.
Виглянула з кабіни на землю, яка мигтіла внизу. Ми трималися на висоті десь сто чи сто п’ятдесят метрів. Інопланетний корабель був причеплений до мого, і я тягнула його на яскраво-помаранчевому світловому тросі.
— Дзиґо, це було дещо занадто, — почула я голос Кіммалін, — навіть як для тебе. Але… Я правильно розумію, що це не пастка?
Задихана, неспроможна говорити, я просто кивнула. Однак руки мої трималися твердо, і я зуміла зупинити зореліт, зависнувши на місці. Відтак обережно опустила другий корабель на землю, відчепила гарпун і сіла біля нього.
Коли підняла скло кабіни, зловила спітнілим лицем прохолодний вітерець, а потім дочекалася, поки біля мене сяде Кіммалін. Кобб казав, що відправить нам загін на підмогу з креллівським полоненим, але наказу не наближатися до корабля не було. Тож я вилізла з кабіни й зіскочила з крила на курну блакитнувато-сіру детритську землю. Звідтіля оборонні платформи й пояс уламків у найнижчому захисному шарі здавалися невиразними візерунками у високому небі.
Чужинський корабель був приблизно того ж розміру, що й М-Бот — себто більший за наші стандартні винищувачі. Це означало, що він призначений для дальніх польотів — має більшу кабіну й відсік для припасів. Велика кабіна розташована по центру округлого фюзеляжу, крила були широкі, гнуті, під кожним — по гарматі. Під носом, приблизно в тому ж місці, що й у М-Бота, містився світловий гарпун, якого я ще не бачила на жодному креллівському зорельоті.
Корабель був явно бойовий. На лівому крилі виднілася обгоріла по краях діра від влучання, яка при падінні тільки розширилася.
Збоку на фюзеляжі був напис незрозумілою мовою. Те, що я відчувала з його кабіни раніше, кудись зникло, і в мені заклекотів острах. Інопланетянин, напевно, загинув.
Не дожидаючись Кіммалін, я скочила на праве крило зорельота, досі тепле після швидкісного спуску, але не пекуче. Корабель похитнувся під моєю вагою, і це нагадало мені, що він не випустив підпірки. Притримуючись рукою, підповзла до кабіни.
Крізь скло нарешті побачила пілота. Я очікувала, що це буде та сама крабоподібна істота, що й у креллівських винищувачів, але від побаченого по мені прокотилася хвиля шоку й перехопило подих. Я дивилася на дещо зовсім інше.
Бо там сиділа жінка-гуманоїд.
8
Вона була напрочуд знайома й водночас разюче чужа. Мала блідо-фіолетову шкіру, біле-білісіньке волосся й ніби кістяні нарости на щоках, під самими очима. Попри інопланетну зовнішність, обриси тіла під щільним костюмом були явно жіночими. Вона майже така сама, як ми.
Я була приголомшена, не здогадувалася навіть, що інопланетяни можуть бути… як люди. Мені завжди здавалося, що всі вони схожі на креллів — істот, які настільки чудернацькі, що нагадують мені радше каменів, аніж людей.