Піднявши очі, побачила десантний корабель СОНу на великому синьому підйомному кільці, що величаво приземлився біля зорельота. З ним прилетіло сім винищувачів — решта нашої ескадрильї, яку зібрали мені на підмогу, якої, однак, не знадобилося.
Я зіскочила з чужинського корабля й пішла до М-Бота. Навколо інопланетного зорельота закипіла робота, а я заховала в кишеню значок-перекладач і сіла на крило свого корабля. Благаю, не помирай, подумки зверталася я до пораненої інопланетянки. Мені треба знати, хто ти.
— Гм-м-м, — мугикнув М-Бот. — Цікаво, дуже цікаво. Вона з невеликої планети, що не входить до Старшини. Схоже, Старшина нещодавно звернулася до її народу із проханням надати пілотів для своїх космічних сил. Вона відгукнулася на заклик приєднатися до армії Старшини.
Здивовано закліпавши, я крутнулася до кабіни М-Бота.
— Що? Звідки ти це знаєш?
— Гм-м-м? А, зламав її бортовий комп’ютер. На жаль, машина далеко не передова. Сподівався, що вона теж має штучний інтелект, щоб було з ким обговорити органічні форми життя. Хіба це не було б чудово?
— Чудово! — повторила за ним Слимачка з підлокітника крісла.
Я сіла в кабіну.
— Ти справді це зробив?
— Поскаржився комп’ютеру на органічні форми життя? Атож. Це легко. Ви хоча б знаєте, скільки відмерлих клітин обсипається з вас щодня? У мене вся кабіна в них!
— М-Боте, зберися. Ти зламав комп’ютер?
— А, так! Як я вже казав, він далеко не найпросунутіший. Я вже маю всі відомості з його бази даних про планету, народ, культуру й історію. Що ви хотіли б знати? Її планета була союзником людських армій під час останньої війни, хоча більшість політиків нині називає присутність людей авторитарним окупаційним режимом. Одначе на деякі їхні культури люди значно вплинули. Наприклад, її мова не надто відрізняється від нашої.
— Як її звуть? — тихо запитала я, виглядаючи на корабель.
Натовп медиків навколо кабіни вселив у мене надію, що вона виживе.
— Аланік, вона урдайлійка, — сказав він, вимовляючи ім’я як «а-ла-НІК». — Згідно з її бортовим журналом, вона прямувала на найбільшу торгову космічну станцію Старшини, але не долетіла. Здається, звідкись прознала, що ми тут, тому змінила маршрут і звернула сюди. О! Спенсо, як і ви, вона має цитонічні здібності та єдина зі свого народу, хто вміє контролювати цю силу!
Я опустилася в кріслі, не тямлячи себе. Зовсім не помітивши мого збентеження, М-Бот патякав далі:
— Ага, і хоч журнал її зашифрований, я його зламав. Вона хотіла знайти відповіді на свої запитання в Старшині, проте її народ не найвищої думки про той союз. Це якось пов’язано з його державним ладом.
Я подумала, що відчуваю, куди вона планувала полетіти… Координати того місця запеклися в моїй свідомості, але були наче двигун, що працює на рештках потужності: слабнули, втрачаючи заряд. Я могла стрибнути, відправитися туди. Однак діяти мусила негайно.
Якийсь час нерішуче сиділа в кабіні. Нарешті встала й покликала Йорґена, що виліз зі свого зорельота й наглядав за роботою медиків.
— Йорґене! — гукнула я. — Ти мені потрібен негайно для розмови про одну величезну дурницю, яку я надумала встругнути!
Наляканий, він різко крутнувся, підбіг підтюпцем до мене й скочив на крило М-Бота. Я не розуміла, радіти від такої швидкої реакції чи бентежитися, що він серйозно сприйняв мої слова, ніби я затіяла дурницю.
— Дзиґо, що ти надумала? — запитав він, залазячи до мене в кабіну.
— Інопланетянка передала мені координати, — похапцем пояснювала я. — Вона прямувала приєднатися до Старшини, щоб вступити в їхні космічні сили. Хотіла перевірити, що їм відомо про цитоніків. От я й подумала, що це ідеальна нагода провернути Роджів план. Якщо я полечу туди, вдаючи її, це буде не так підозріло, як спроба імітувати креллів. М-Бот отримав доступ до її бортового журналу й бази даних, тож я можу полетіти туди замість неї. Спробуй тільки зупинити мене, бо я намірилася зробити це, поки координати не випарувалися з мого мозку.
Він тільки здивовано закліпав на нестримний потік слів.
— Скільки в нас часу?
— Точно не знаю, — зізналася я, відчуваючи, як слабне інформація в моїй голові. — Небагато. Десь, може, п’ять хвилин. І так, нутро підказує мені, що це варто зробити зараз. Тому я і прошу, щоб ти мене відмовив!
— Добре, треба подумати.
— Немає часу думати!
— Ти ж сама сказала, що в нас є п’ять хвилин. Тому помізкувати п’ять хвилин — краще, ніж не робити нічого.
Неначе бездушний камінь, напханий протоколами й інструкціями — ким і був насправді, — він обережно поклав шолом на крило.