— Тоді лети. Я тобі вірю.
Я збагнула, що це саме те, чого мені й хотілося. Не його дозволу чи схвалення, а довіри.
На імпульсі вискочила з кабіни, вхопила його за барки й притягнула до себе, щоб поцілувати. Напевно, ми обоє були ще не готові до цього, та й час був не найкращий, але я однаково це зробила. Бо… Трясця, він же сам сказав довіритися інтуїції.
Це було неймовірно. Він відповів взаємністю, і я відчула його силу — майже електричний розряд, що передався від нього мені, а тоді повернувся йому ще сильніший завдяки вогню, що палав у моїх грудях. Розтягнувши поцілунок, як тільки могла, я врешті відсторонилася.
— Варто було б летіти з тобою, — сказав він.
— На жаль, у нас лише один мобільний передавач, — мовив М-Бот. — Вас миттю розкриють.
Йорґен зітхнув.
— Що ж, гадаю, комусь однаково доведеться пояснити все це Коббові.
— Ох і розсердиться ж він, — сказала я.
— Він зрозуміє. Ми ухвалили найкраще рішення, яке могли, з огляду на куций час і відомості, які мали. Борони нас святі, але я думаю, це необхідно спробувати. А зараз уперед.
На мить затримавши на ньому погляд, я відвела очі й скочила в кабіну.
Йорґен притулив руку до уст, струснув головою, підібрав шолом і зіскочив із крила М-Бота. Відтак побіг до решти команди, що поралася біля інопланетного зорельота, навіть не помітивши дива, яке щойно сталося.
— Я не розумію того, що було допіру між вами, — сказав М-Бот. — Здається, ви кілька разів запевняли, що не маєте до Йорґена романтичних почуттів.
— Я збрехала, — кинула я, чіпляючись за відчуття, яке передала мені інопланетянка.
Воно майже випарувалося, але я досі відчувала стрілу, що простягалася в небовись. За мить до того, як вона, здавалося, зникне назавжди, я якось різко її відчула.
— Цитонічний гіперприскорювач активовано, — оголосив М-Бот. — Він справді…
Ми щезнули.
ЧАСТИНА ДРУГА
9
У безвісті я пробула всього мить, але в тому місці час не важив зовсім нічого. Я пливла в тому просторі сама, без корабля. Мене оточувала нескінченна чорнота, усіяна вогниками, схожими на зорі, тільки лихими. Я була перед ними, як на долоні, почувалася мишкою, яку на ниточці опустили в клітку з голодними вовками.
Очі дивилися на мене, і гнів їхній зростав. Я вдерлася до них у володіння. Мізерна, як хробак, я своєю присутністю, однак, завдавала їм болю. Мій та їхні світи були чужі один одному. Раптом вогники понеслися на мене, загрожуючи вирвати з мене душу й роздерти її на клапті…
Я отямилася в кабіні М-Бота.
— …працює! — закінчив він.
— А! — скрикнула я, здригаючись й обхоплюючи руками підлокітники. — Ти це бачив?
— Бачив що? — перепитав М-Бот. — За моїм хронометром, не спливло й дрібки часу. Ви запустили цитонічний гіперприскорювач… чи то, точніше буде сказати, я вважаю, що цитонічний гіперприскорювач — це і є ви.
Я приклала руку до грудей, притискаючи її до щільного матеріалу гермокостюма, який був іншого кольору й тому мав дивний вигляд. Серце калатало, у голові на шаленій швидкості проносилися думки. Те місце… безвість. Я неначе плавала в озері в глибокій печері, куди не проникає світло, знаючи, що піді мною є щось, що спостерігає, тягнеться до мене…
Це були вони, подумала я, це вони знищили людей на Детриті. Це їх ми бачили на записі. Делвери цілком реальні. Вони і є тими очима.
Я глибоко вдихнула, щосили заспокоюючи себе. Принаймні вийшло здійснити гіперстрибок. За допомогою координат, які ментально передала мені Аланік, я знову скористалася своїм даром.
Так, а зараз час здійснити подвиг. Це я і так умію.
— Спенсо! — гукнув М-Бот. — Маємо контакт!
— З ким?
— З ким! — повторила збоку Слимачка.
— Ми перебуваємо неподалік великої космічної станції Старшини, — сказав М-Бот. — Подивіться на п’яту годину від себе. Радіосигнал тут слабкий, але розбірливий.
Я поклала руку на Слимачку, що невдоволено посвистувала, либонь, відчуваючи мій стан. Подивившись туди, куди вказував М-Бот, побачила те, що пропустила при першому огляді простору. Це була далека космічна станція: вогники, скупчені навколо центральної площини.
— Міжзір’я, — промовила я. — Так назвала це місце Аланік. — Натягнула й защебнула шолом. — Кажеш, вони вийшли на зв’язок із нами? Що хочуть?
— Просять ідентифікувати себе, — відповів М-Бот. — Розмовляють діонською — звичайною мовою Старшини.