— Земулюєш[3] сигнал транспондера Аланік?
— У процесі.
— Клас. Тоді відволічи їх трохи, поки я подумаю, що робити далі.
Вочевидь, М-Бот досі перебував у подобі інопланетного зорельота, і, судячи з пурпурового кольору моїх рук, голограма на мені теж трималася. Якщо я і провалю місію, то не через недолік технології, а через брак у мене розвідувальних навичок.
— По-перше, — почала я, — треба продумати план відступу й перевірити, чи вийде в нас повернутися додому, якщо справи підуть кепсько. Дай мені хвилинку.
Я вдихнула, видихнула, заспокоюючись і повторюючи вправу, якої навчила мене Ба. Її вона опанувала від матері, що виконувала гіперстрибки в старому зоряному флоті ще до того, як ми розбилися на Детриті.
Сюди я стрибнула для виконання місії, але хотіла перевірити, чи зможу за потреби повернутися додому. Буде значно простіше, якщо це підсилення дару, яке дала мені Аланік, доторкнувшись до моєї свідомості, спрацює ще раз.
Я уявила, як знову пливу в просторі… навколо миготять зорі… Так, здійснивши щойно гіперстрибок, я відчувала, що можу це повторити. Безвість була близько. Я тільки-но повернулася з неї. І зможу пірнути туди знову.
І ті штуки знову мене побачать.
Не думай про це, суворо наказала собі я й зосередилася на вправі. Полетіла, минаючи зорі, прямуючи все далі…
От тільки куди? Це вже була проблема. Бо, окрім того, щоб здійснити короткий стрибок, треба було знати, куди я прямую. Просто так змінити напрямок, за яким мені сказала летіти Аланік, я не могла, бо в координатах не було відправної точки — Детриту, — лише пункт призначення — станція.
— М-Боте, — сказала я, виринаючи з трансу, — можеш прорахувати наші координати?
— Рахую за допомогою астрономічних даних. Але, Спенсо, попереджаю, відвертальний маневр не спрацював. Вони відправили кораблі для розвідки.
— А що ти робив?
— Надсилав їм бінарний код.
— Що? То це так ти їх відволікав?
— А що мені було робити? Розуміючи, що органічні форми життя дурнуваті, я зробив не менш дурну річ. Тепер мені здається, що це був не настільки вже й кепський вчинок. Хай там що, а вони будуть тут за хвилину для підтвердження зорового контакту.
Момент істини. Я глибоко вдихнула. Я — войовниця, яку із самого малечку бабуся вчила хоробро приймати свою героїчну долю. Ти все можеш, сказала я собі. Це теж битва, просто трохи інша. Ти наче Хуа Мулань чи Епіполь Каристська, що йшли в бій, вдаючи інших.
Їхні історії я чула від Ба не раз. Щоправда, обох їх зрештою розкрили, і закінчили вони недобре. Тож треба пильнувати, щоб і зі мною так не трапилося. Я розвернула М-Бота, коли від далекої станції до нас підлетіли два кораблі. Квадратні, білі, вони нагадували креллівські шатли, які я бачила на космічній станції біля Детриту.
Зорельоти порівнялися зі мною і так само обернулися, щоб мене було видно крізь скло їхніх кабін. Пілотами були двоє інопланетян із малиновою шкірою. Без шоломів, обидва були лисі, з масивними надбрівними дугами й вилицями. На вигляд — типові гуманоїди: дві руки, одна голова. Щоправда, зовнішність була достатньо незвична, щоб так просто визначити їхню стать.
М-Бот під’єднався до їхнього каналу комунікації, і в кабіні зазвучала чужинська мова. Я вийняла значок-перекладач Аланік, увімкнула, і той переклав їхні слова її мовою, що не дало мені геть нічого.
— М-Боте, — шепнула я, — ти ж казав, що налаштуєш цю штуковину.
— Ой, — зойкнув він. — Заходжу в мовні параметри перекладача… Ха! Англійську мову активовано.
— Невідомий корабель, — сказав інопланетянин, — вам потрібна допомога? Просимо назватися.
Не маючи іншого вибору, я відповіла:
— Мене звуть Аланік, раса: урдайл. Пілотеса, представляю планету…
— Рідон, — шепнув М-Бот.
— …планету Рідон. Я прибула сюди служити у ваших космічних силах. Як ви й просили.
Я замружилася. Прозвучало це не вельми переконливо.
— Вибачте, що довго не відповідала. Мій комп’ютер інколи барахлить.
— Ха-ха, — сказав мені М-Бот. — Це був сарказм. Я зрозумів, бо було не смішно.
Якийсь час обидва патрульні кораблі мовчали — либонь, перемкнулися на приватну лінію. Мені не лишалося нічого іншого, тільки чекати, зависнувши в космосі, і нервувати. Оглянувши білі квадратні зорельоти, на власний подив я не помітила на них жодного озброєння.
— Посланнице Аланік, — повернувся на зв’язок інопланетянин, — адміністрація посадкових майданчиків запрошує вас сідати. На вас чекали, але кажуть, що ви прибули пізніше, ніж зазначалося.
— Е-е-е, — протягнула я, — виникли деякі ускладнення вдома. Можливо, скоро мені доведеться відлучитися ненадовго, але я повернуся.