Порожняву освітили зблиски променів і вибухів дронів. Уцілілі крелли тут же сипонули врозтіч, як ті селяни з одної з казок Ба — від вовка. Засідка провалилася, коли я обстріляла два кораблі, знищила один і водночас слухала накази, які надходили іншим.
— Ніколи не перестаю дивуватися, як ви це робите, — тихо озвався М-Бот. — Ви обробляєте дані швидше за мене. Це щось майже… нелюдське.
Зціпивши зуби, я зосередилася, розвернула корабель і погнала відсталий креллівський дрон.
— Це, щоб ви знали, сказав не задля образи, — уточнив М-Бот. — Не те щоб люди були якісь не такі. Як на мене, то ці кволі, емоційно нестабільні, нераціональні створіння дуже навіть милі.
Я знищила дрон, і корпус мого корабля осяяло загравою його вогненної погибелі. Відтак шуснула просто між гарматними променями двох інших. Креллівські дрони пілотів не мали, та якась частинка мене однаково жаліла їх, коли вони чинили спротив мені — невпинній невіданій силі, яка не корилася правилам, за якими діяло все, що вони знали.
— Найпевніше, моє ставлення до людей зумовлене програмуванням, — вів далі М-Бот. — Та хіба це не те саме, що й інстинкт, який задає пташці програму любити своїх голих синіх виплодків? Нелюдське.
Я крутилася й вертілася, стріляла й нищила. Авжеж, не все було ідеально: часом я переоцінювала свої можливості й аж занадто багато промазувала. Та перевага моя була беззаперечна.
Старшина — та її прислужники-крелли — завжди пильнували таких, як я та батько. Їхні кораблі полювали на тих, хто аж надто майстерно літав і блискавично реагував. Вони намагалися взяти під контроль мій розум, скориставшись слабиною в моєму дарі — як вчинили з татом. На щастя, у мене був М-Бот. Його досконала система захисту відсіювала ментальні атаки, але водночас я чула всі ворожі накази.
Через це в мене неодмінно виникало запитання, яке неабияк лякало: що я взагалі таке?
— Мені було б набагато затишніше, — промовив М-Бот, — якби ви знайшли час перезапустити наш щит.
— Ніколи, — відрізала я.
На це піде десь із тридцять секунд — без можливості виконання маневрів.
Мені випав ще один шанс повернутися в основний бій та виконати план, який сама ж і запропонувала. Та замість того я розвернулася, прискорилася й помчала на ворожі дрони. Гравітаційні конденсатори поглинали значну частину перевантаження, чим неабияк рятували, та я однаково відчувала тиск, що вдавлював мене в сидіння, натягуючи шкіру й додаючи тілу ваги. Під дією екстремального перевантаження ніби старієш на сто років за секунду.
Виконавши маневр, я відкрила вогонь по залишках ворожих дронів, напружуючи свої дивні вміння до межі. Наді мною, зачепивши верхівку кабіни, пролетів промінь креллівської гармати — такий яскравий, аж перед очима залишилося марево.
— Спенсо, — сказав М-Бот. — На зв’язок виходили Йорґен і Кобб. Обидва дуже невдоволені. Розумію, ви просили відволікти їх, але…
— Продовжуй їх відволікати.
— Важко зітхаю.
Я зайшла в петлю, наздоганяючи ворожий корабель.
— Ти сказав «важко зітхаю»?
— Як на мене, помилитися з тлумаченням людської невербальної комунікації надзвичайно просто, тому я експериментую з методами підвищення їхньої виразності, — пояснив він.
— Хіба це тільки не ускладнює все?
— Очевидно ж, що ні. Роздратовано закочую очі.
Навколо заблискотіли постріли, та мені вдалося зняти ще два дрони. А тоді на склі кабіни почало дещо оприявнюватися. Колючі білі вогники, ніби очі, наведені на мене. Коли я перегинала зі своїм даром, із безвісті виринало дещо, що дивилося на мене.
Я не знала, що воно таке, тому називала його просто очі. Та зсередини мене розпікала ненависть до тих очей. Чиста лють. Це все було якось пов’язане: моє вміння бачити й чути безвість, очі, що стежили за мною звідтіля, а також здатність телепортуватися, якою я, однак, скористалася всього раз.
Я чітко пам’ятала, що відчувала тоді, коли в мене це вийшло. За крок до смерті від ударної хвилі руйнівного вибуху. Тієї миті я якось активувала пристрій, що називався цитонічний гіперприскорювач.
Якщо вдасться опанувати телепортацію, можна звільнити мій народ із неволі на Детриті. Ми навіки позбудемося креллів. Тож я і далі старалася.
Минулого разу стрибнути вдалося, коли я боролася за життя. Пережити б ті емоції ще раз…
Тримаючи правицю на сфері керування, а лівицею стиснувши штурвал, я пірнула. Тут же ззаду відкрили вогонь три дрони, але я вчасно помітила. Накренила зореліт, і жоден постріл не влучив. Натисла на штурвал, і розум мій доторкнувся до безвісті.